Куди дме сморід «Новоросії»? Кремлю потрібні не лише Бердянськ із Маріуполем

Танці з Путіним

Заяви, версії, прогнози… Світ занепокоєний тим, що сталося, хоча російським агресорам до звинувачень не звикати. Як завжди, води намагаються перекласти проблеми з хворої голови на здорову – на Україну. Тим часом президент США Дональд Трамп скасував зустріч із російським колегою Володимиром Путіним під час саміту G20 в Аргентині, на частині території України два тижні триває воєнний стан, наші порти на Азовському морі заблоковані, а арештованих поблизу Криму українських моряків утримують у Москві.

Ці події на поверхні матимуть продовження, але йдеться лише про верхівку айсберга. Реальна ж суть захована значно глибше й пов’язана з подальшим захопленням наших територій агресором. Про це заявив Президент України Петро Порошенко в інтерв’ю німецькому Funke Media Group: «Москва намагається отримати наземний коридор із окупованого Донбасу на окупований Крим, захопивши Маріуполь та Бердянськ. Якщо деякі політики не перестануть фліртувати та танцювати з Путіним, то ніхто не повинен виключати загрозу, що масштаби російської агресії зростатимуть».

Схожі думки про загрозу українським портовим містам на Азовському морі, Бердянську та Маріуполю висловив на спецзасіданні Ради безпеки ООН і постпред України при ООН Володимир Єльченко. Цей погляд розділяють чимало експертів, а окремі з них додають до азовських портів й інші локації півдня і сходу України, яким загрожує окупація Кремля. Тобто, ідеться про розгортання війни на значній території нашої країни. Схоже, постулат про те, що Путін нападе, отримає реальне втілення в очах навіть затятих скептиків, які досі заперечують очевидне.

Порти під загрозою

«Ці сценарії абсолютно можливі, – розповів DUMKA Дмитро Левусь, директор Центру суспільних досліджень «Український меридіан». – Скільки вже Росія демонструвала свою агресивну політику? Найпоказовіший момент – захоплення Криму. До 2014 року нікому в голову не могло прийти, що таке можливо. І якщо один раз таке вже сталося, то чому не можемо припустити, що це знову відбудеться?

Зазвичай, говорять, що операція із захоплення Криму була гібридною, нібито приховувалася участь російських збройних сил, і нині таке було б неможливим. Але Росія потроху переступає через це “неможливе”, і захоплення українських військових кораблів у Чорному морі – наявне свідчення цього. Сценарій може бути такий: на першому етапі все маскуватиметься під військову операцію так званих “ДНР” і “ЛНР”. Ідеться про наступ уздовж Азовського моря. Під прапорами “деенерів” можуть почати діяти і ВМС РФ, і прикордонні війська ФСБ РФ в Азовському морі».

На жаль, проект «Новоросія» не упокоївся в бозі, хоча його спроба реалізації в 2014 році виявилася провальною. Уже тоді в Москві планувалося захоплення Бердянська й Маріуполя як важливих прибуткових портів.

«Одержавши зненацька сильну відсіч і масове неприйняття населенням України планів “братнього народу”, Росія не змогла реалізувати “бліц-криг” у 2014-2015 роках, що призвело до ослаблення однієї з груп впливу в Кремлі та в підсумку до корегувань планів, – повідомив DUMKA Руслан Ригованов, директор із розвитку ГІ «Єдиний координаційний центр “Донбас”». – Почався повільний натиск на наші території. Після будівництва Керченського мосту РФ, перекривши Азово-Чорноморський потік, почала брати під контроль узбережжя Азова.

За даними відкритих джерел, Росія продовжує накопичувати озброєння на території ОРДЛО, проводить там навчання офіцерів, відпрацьовує військові завдання. Враховуючи політичну нестабільність, пов’язану з виборчим процесом в Україні, ситуацію з формуванням Єдиної помісної української церкви, прискорення подій цілком можливе. Ряд зачищень в ОРДЛО, “фейкові вибори” показують, що план “Новоросія” може бути запущений по-новому, але вже за рахунок прямої агресії РФ. Азовське узбережжя під загрозою окупації, а саме – Маріуполь і Бердянськ».

«Ключик» – на Херсонщині?

Секретар Комітету ВРУ з питань нацбезпеки й оборони Іван Вінник погоджується з тим, що Путін давно хоче створити «Новоросію». На думку народного депутата, якби Україна на якомусь етапі дозволила йому це зробити, то він обов’язково це вже реалізував би. Але агресору потрібні не тільки порти Маріуполя й Бердянська.

«Стримувальним чинником у цьому сценарії є не вільні території Запорізької чи Донецької областей, що примикають до Азовського моря, а важливою є Херсонська область, – пояснив DUMKA Іван Вінник. – Її захоплення відкриває шлях до Каховської ГЕС і Північнокримського каналу, від якого перекрили воду до Криму. Нова Каховка – стратегічне місце, як і вся Херсонська область. Це ключ для створення “Новоросії” і, з погляду України, плацдарм, котрий у будь-якому випадку варто захищати».

Не можна ігнорувати далекоглядні плани Путіна, які не обмежуються Азовським морем і сухопутним коридором з окупованої частини Донбасу до анексованого Криму.

«Росія хоче не тільки сухопутний кордон зробити до Криму, але й з’єднати його з Придністров’ям, відрізавши Україну від моря, – зазначив DUMKA Віктор Ягун, генерал-майор СБУ в запасі та екс-заступник голови СБУ. – І вийти до Дніпра, відкривши шлюзи та давши воду в Крим, тому що, як запевняють фахівці, 2019 рік буде критичним – розпочнуться незворотні зміни в екології півострова, і треба буде ухвалювати рішення про часткове виселення мешканців північного Криму через неможливість нормального там проживання. Єдине питання: чи буде наступ із півночі, чи планують вони приєднати Харків і Дніпро?»

Президент Порошенко попереджав, що уздовж держкордону України, на тимчасово окупованих територіях сходу та АРК Росія розгорнула наземне угруповання чисельністю понад 80 тис. солдатів; там сотні танків, літаків, вертольотів та іншої військової техніки. У Чорному, Азовському, Егейському морях десятки російських кораблів і чимало підводних човнів.

«Українців не повинна лякати така кількість російських вояків, – заспокоїв читачів Opinioin Дмитро Снєгирьов, співголова ГІ «Права Справа». – Це не сили вторгнення, зосереджені в певному напрямку. Йдеться про те, що 80 тис. росіян розосереджені по всіх ділянках українсько-російського кордону: 32 тис. на території окупованого Криму, 7-8 тис. на окупованих Луганської та Донецької областей, 40 тис. у Білгородській і Ростовській областях РФ, що межують з Україною. Якби росіяни хотіли створити сухопутний коридор з окупованого Донбасу на окупований Крим, то вони це зробили б ще в 2014-му та на початку 2015-го року, у момент активної ескалації військової протидії. Але нині статистика обстрілів свідчить про те, що ескалація не відбувається. Немає інформації про активну передислокацію підрозділів».

Чому ж РФ не йде на загострення? На думку пана Снєгирьова, відповідь у словах Путіна, який на аргентинському саміті G20 заявив про те, що з нинішнім українським керівництвом немає про що говорити. Президент РФ чекатиме закінчення президентських і парламентських виборів, даючи можливість експлуатувати тему поганого миру партіям, на кшталт «За життя», у самій Україні.

Реакція Заходу

Попри прояви агресії Кремля, причому вже відкритого характеру, Захід і надалі не надто прагне псувати з ним відносини. Передусім це стосується впливових європейських гравців, які традиційно висловлюють занепокоєння, але до радикальніших заходів не готові. Один із вагомих чинників – спроба максимально врахувати свої економічні інтереси. Зокрема, Німеччина очікує вигід від запуску газогону «Північний потік – 2».

Економічні санкції проти агресора, скоріш за все, посилюватимуться, однак навряд чи можна вирішити ситуацію лише за їхньою допомогою. Потрібні політичні, дипломатичні, не виключено, що й силові важелі. У згадуваному інтерв’ю Петро Порошенко запевнив: «На відміну від російської провокаційної поведінки та підбурювання до ще більш драматичних подій, Україна завжди виступала за політико-дипломатичні засоби врегулювання конфлікту»

А що ж НАТО? Генсек організації Єнс Столтенберг повідомив, що Північноатлантичний альянс уважно моніторить ситуацію в Чорному морі та збільшує свою військову присутність у регіоні. За його словами, торік термін перебування кораблів НАТО там зріс із 80 до 120 днів. Окрім того, у регіоні є місія повітряної поліції та мультинаціональна бригада в Румунії.

«Не виключаю, що через місяць можемо отримати якусь військову ситуацію на сухопутному кордоні, – спрогнозував Віктор Ягун. – Треба розділяти Азовський і Чорноморський басейни. Забуваємо про три потужні країни-члени НАТО, які мають флот в акваторії Чорного моря, – Туреччину, Болгарію, Румунію. Інша справа, що, відповідно до міжнародних договорів, присутність військових кораблів в Азовському морі без погодження з Україною і Росією неможлива та вважатиметься відкритим військовим міжнародним конфліктом. Іншим натовським країнам дозволено лише певний час перебувати в акваторії Чорного моря, але не виключається їхня присутність на ротаційній основі. Так як і домовленість із країнами НАТО, щоб їхні кораблі стояли на постійній основі, наприклад, в Одесі чи інших українських містах. Вихід усе одно треба шукати».

Слово за парламентом

На початку грудня доволі предметно висловився щодо ситуації колишній спецрадник командувача армією США в Європі Марк Войджер. Мовляв, після того, як РФ фактично денонсувала договір 2003-го року про використання Азовського моря спільно з Україною, води акваторії мають бути визнані міжнародними, а Україна повинна запросити НАТО, відкривши море для навігації суден Альянсу.

«Нам треба самостійно денонсувати договір із РФ про спільне використання акваторії Азовського моря й Керченської протоки (від 2003 року – прим. ред.). Тоді Азовське море втратить статус територіального й набуде статусу відкритого, – вважає Іван Вінник. – А такі моря відкриті для будь-якого судноплавства, включно з флотом НАТО. Можемо в парламенті зібратися і скасувати договір, була б на це політична воля. Я кілька разів звертався до керівництва Верховної Ради поставити це питання в порядок денний, але поки що цього не бачимо».

Іван Вінник не унеможливлює, що це станеться найближчими днями. Однак питання зміни статусу Азовського моря непросте й потребує чимало часу. Хоча воно не має затягнутися надовго, якщо дійсно проявити політичну волю та не зволікати з ним.

«Головне почати, – переконаний Руслан Ригованов. – Прикладом виконання міжнародного права можуть служити господарські арбітражі, у тому числі з «Газпромом». Гарний показник – засідання Радбезу ООН із питання захоплення наших суден у Керченській протоці, коли країни-учасники підтримали Україну. Фактично, почавши нині, можна говорити про прискорення строків ухвалення рішення і, при наявності політичної волі, вирішити питання про міжнародні води за рік-два».

Думки з приводу

«Як не допустити поглиблення конфлікту з РФ на сході й півдні України та втрат наших територій?» – поцікавився DUMKA у відомих українців.

Галина Третьякова, експерт з економічних питань:

«Потрібно ставати сильнішими. І в сенсі економічному, і в сенсі мілітаризації. Економічно: розвиватися швидше, ніж світ, а це означає приріст більше, ніж три відсотки на рік. Конкурувати на міжнародних ринках. Вміти концентрувати через фінансову систему ресурс, мати фінсектор, якому можна довіряти, що означає доволі жорстко його регулювати».

Володимир Гонський, публіцист, бард, ведучий сцени Євромайдану:

«Висловлююся не тільки щодо нових загроз, а й повного визволення України. По-перше, рішуче активізувати вимоги до країн-гарантів суверенітету України Будапештського меморандуму і Євросоюзу в напрямку повної економічно-фінансової блокади РФ. По-друге, відповідне реформування міжнародних організацій для недопущення використання їх Росією, зокрема, позбавлення її права “вето”. По-третє, введення потужного міжнародного миротворчого контингенту на окуповані території. По-четверте, повна заборона будь-яких форм проросійської пропаганди, суд над усіма адептами “руского міра”. По-п’яте, “особливий статус” Донбасу і Криму – пряме управління з Києва, військово-цивільні адміністрації і заборона будь-яких виборів на 30-50 років».

Вікторія Губська, громадський діяч, волонтер:

«Вважаю, що треба боротися не за території, а за людей. Намагатися повернути їх душі, їх думки на Україну, забезпечивши економічне зростання, покращення життя, створення робочих місць».

Сергій Батурин, письменник:

«На мою думку, рецепт один: тихо вийти з будапештських домовленостей, тихо виготовити певну кількість ядерних зарядів і ракет середньої дальності, а потім гучно оголосити: “Якщо буде потреба, ми застосуємо”».

Текст: Віктор Цвіліховський