Розмірковувати над шляхами вирішення будь-якої війни – складний та відповідальний процес. Однак не менш важливо говорити одразу про два конфлікти, які, на перший погляд, можуть здаватися абсолютно несхожими. У Києві відбулася конференція «Повертаючи мир до Сирії та України», організована найбільшим арабським інвестором в Україні Аднаном Ківаном та англомовним українським виданням Kyiv Post. Наразі це перша зустріч, де експерти водночас говорили про два конфлікти, порівнюючи їх та намагаючись відшукати не тільки спільні риси, а й можливі шляхи ліквідації. DUMKA побував на зустрічі й зібрав головні тези та думки гостей заходу, аби врешті відповісти: чи повернеться мир до Сирії та України?
Bringing Peace to Syria & Ukraine: початок
Перед початком панельної дискусії головний редактор видання Kyiv Post Браян Боннер надав слово новому власнику газети, організатору конференції, мільярдеру Аднану Ківану. Придбав Kyiv Post Аднан Ківан цього року. Відомий він тим, що володіє будівельною компанією Kadorr group. Будує елеватори та термінал з обробки зерна для експорту до країн арабського світу, які зможуть опрацьовувати понад 10 млн тонн на рік. Комерційна нерухомість, якою володіє Аднан Ківан тільки в Україні, оцінюється у 800 млн доларів (це переважно бізнес-центри, торговельні центри, рекреаційні та готельні комплекси тощо). Також він є меценатом – в Одесі побудував Арабський культурний центр та подарував місту лікарню швидкої допомоги.
На його переконання, у ситуаціях, що склались у Сирії та Україні, є дещо спільне, дечому його Батьківщина навіть може повчитися у нашої країни.
«Кожна розумна людина знає про складність ситуації в Сирії: загинуло близько 600 000 осіб, більш ніж 1,5 млн поранених, 12 млн людей стали біженцями. Це велика трагедія, але навіть попри це ми не здаємося і не будемо здаватися. Ми налаштовані рішуче, наша мета – досягти миру в Сирії. Це станеться вже незабаром.
Українська ситуація теж складна, але не така катастрофічна. Перед початком нашої зустрічі один із учасників запитав мене: навіщо поєднувати ці два питання? Я відповів тоді та повторюсь зараз: у цих питань однакова суть. Звісно, у Сирії набагато більше втрат. Але чому ми не побачили подібного в Україні? А тому, що президент, армія та населення з першого дня знайшли в собі сили та здатність об’єднатися проти агресії. На превеликий жаль, диктатура Сирії була проти населення. Тому, повертаючись до питання “навіщо”, відповідаю: зокрема, аби продемонструвати, що ніхто не зможе перемогти державу, яка об’єдналася», – наголосив Аднан Ківан.
Дискусія #1: Russian intervention / Російське втручання
Перша дискусія була присвячена втручанню Російської Федерації в обидва конфлікти. Учасники обговорення: Тобіас Шнайдер, науковий співробітник Інституту глобальної публічної політики та редактор Syria in Context, Анна Борщевська, спеціаліст з російського впливу на Близькому Сході, Салем Кавакібі, директор Арабського центру досліджень, Христина Добровольська, дослідниця волонтерського проекту InformNapalm, та Вадим Скібіцький, заступник начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Про передумови та історію розвитку сирійського конфлікту розповів Тобіас Шнайдер. За словами дослідника, конфлікт починався як громадянське повстання, але згодом все перетворилося на відкрите збройне протистояння, у чому не останню роль відіграла й Росія.
«Усе починалось як громадянське повстання з огляду на конкретні економічні, релігійні та соціальні проблеми. Згодом повстання перетворилося, скоріше, на насильство, у 2013-2014 роках вже відкрито казали про війну, а у 2015 році приєдналися і міжнародні гравці. США, наприклад, звернули увагу на сирійський конфлікт лише після того, як він потрапив до провідних позицій у міжнародному рейтингу.
Сирійська армія спочатку почала розпадатися, потім відбулися певні структурні зміни, спроби наростити потужність. Уже влітку 2015 року сирійці декілька разів зазнали поразки в центральній частині країни. Фактично армію загнали в глухий кут. І ось, коли вже відбулося залучення Ірану та Росії, це повністю трансформувало природу конфлікту. Насамперед, дипломатичну. Відтоді ніхто не намагався скинути чинний режим, Штати від цієї ідеї відвадили. Так Москва стала провідним центром конфлікту», – констатував Тобіас Шнайдер.
Чого хоче Росія від Сирії?
Відповідаючи на це запитання головного редактора Kyiv Post, Салем Кавакібі наголосив, що Росія має чимало прагнень, однак будь-які шляхи отримання бажаного країну-агресора також не влаштовують.
«Ми повинні визнати: Путіну потрібна війна, аби залишитися при владі. Він просто не готовий до миру, бо мир для нього – це втрата власної вагомості, значущості, авторитету», – визнав дослідник.
А що росіянам потрібно в Україні?
Після того як були окреслені головні амбіції та причини участі Росії в сирійському конфлікті, виникає цілком логічне питання: а що ж тоді країні-агресору потрібно від України? Відповісти на це запитання Браян Боннер запросив дослідницю-волонтерку Христину Добровольську.
«Ми можемо говорити про ті ж самі контингенти, що ведуть бойові дії і там, і там. На Донбасі воювали росіяни, які нині беруть участь у війні в Сирії. За нашими підрахунками, до військових дій долучилися близько 20 підрозділів російської армії. Але це ще не все. Крім регулярних військових, там є і російські найманці, або, як їх називають у самій Росії, приватні військові компанії».
Водночас дослідниця висловила переконання, що Росія насправді є доволі залежною від низки факторів країною. А гроші, які йдуть на пролиття крові в Україні та Сирії, насправді обережно витягують із кишень звичайних росіян.
«Росія ніколи не була складником сучасної глобальної економіки або технологічної революції. Вона залежна від природних ресурсів, сировини та людей, які готові битися за свої активи. А коли кажуть, що Росія спонсорує війну, хочеться відповісти: ідуть гроші не з кишені Путіна та його дружків, а з кишень платників податків. Це і є його головна мета – збагатити себе та дружків», – підсумувала Христина Добровольська.
Дещо інші цілі вбачає у діяльності Росії Вадим Скібіцький. З його точки зору, йдеться не стільки про спосіб заробити, як про певні стратегічні плани в нарощуванні свого впливу.
«Після окупації Криму РФ щотижнево нарощувала там кількість військових та техніки. Потім вони відбудували всі військові об’єкти. Тому цілком логічно, що головною метою є контроль над Чорним морем. І тиск. Зокрема, на країни НАТО. Це все питання інтересів Росії. Путін прагне створити військову присутність, розгорнути активну діяльність і впливати на інші країни. Саме тому ми зараз обговорюємо питання російської присутності», – розповів експерт.
Чого слід вимагати?
Експерти переконані, що просто так споглядати за конфліктом у Сирії та в Україні не можна, а тому слід вдаватися до більш рішучих дій. Свою думку щодо того, як стабілізувати ситуацію висловила Анна Борщевська:
«Слід, насамперед, вимагати посиленої американської присутності. Також мова цілком може бути про тренування сирійської опозиції, що було припинено після обрання Трампа президентом. Слід залучати й інфраструктуру, бо сьогодні Росію починають сприймати як силу, що зростає. І це неправильно. І саме ми маємо це припинити», – наголосила Борщевська.
Дискусія #2: Averting humanitarian catastrophe / Запобігання гуманітарній катастрофі
Тему можливої гуманітарної катастрофи та її запобігання обговорювали Вол Аледжі, речник Сирійської мережі прав людини, Мухаммед Ахаммаді, голова сирійського союзу НУО в Газіантепі, Ніколас Гаутон, дипломатичний радник, представник міжнародного комітету Червоного Хреста, та Мамар Мерзук, керівник групи «Сирійська криза і Європейські комісії гуманітарної допомоги».
Друга панель дискусії здебільшого стосувалася теми біженців та соціальних проблем, з якими стикаються як ті, хто покинув територію Сирії, так і ті, хто залишився у самому епіцентрі конфлікту. Окрему й надзвичайно важливу роль у прийнятті біженців із Сирії відіграла, безумовно, Туреччина. Про це під час свого виступу наголосив Мухаммед Ахаммаді.
«Так, Туреччина – це країна, що приймає. Якщо ми казатимемо про Сирію, то не так важливо мати гроші, як знати, куди саме їх витрачати. Наприклад, на початку цього місяця (червня – прим. авт.) було доволі складно мобілізувати ресурси та гроші. А варто розуміти, що йдеться про чималу кількість біженців. 8 000 осіб щодня», – пояснив фахівець.
Мухаммед Ахаммаді пояснив, що найголовнішим у сирійському конфлікті нині є доступ. Саме він цікавить всіх найбільше.
«Умовно найкращим регіоном для нас наразі є північно-західна Сирія, оскільки там найкращий доступ. Різноманітні організації змогли встановити контроль над територією, вона досі залишається найбільш доступною. Таким чином ми можемо залучати людей для проведення навчань, лікарі можуть перетинати кордон Сирії та Туреччини».
Що кажуть представники «Червоного хреста»?
Ніколас Гаутон, намагаючись узагальнити результати та досвід роботи «Червоного хреста», запевнив учасників конференції, що міжнародні гуманітарні права порушуються скрізь, де відбуваються військові конфлікти:
«Ми постійно фіксуємо порушення та слідкуємо за якістю водопостачання, житлових умов, перевіряємо стан в’язнів за ґратами. Але все це дуже непросто. Першочерговим пріоритетом має стати політичне рішення проблеми та більш чітке дотримання і виконання норм. І, звісно, доступ до людей, які перебувають у скрутному становищі. Для нас не так важливо, на якому боці вони воюють. Ми надаємо стільки допомоги, скільки в наших силах.
Щодо порушення міжнародних гуманітарних норм, то мушу визнати, що скрізь, де є конфлікти, ці норми не виконуються всіма учасниками. Напади на лікарні, бомбардування мирних територій – це лише частина з усіх випадків. Не наша роль звинувачувати когось, однак мушу констатувати: міжнародні норми не виконуються».
Чи слід чекати допомоги?
Вол Аледжі, коментуючи тему гуманітарної катастрофи, підкреслив, що нині Сирією продовжує «рулити» Путін, оскільки Захід та інші країни зайняті іншими питаннями. Та водночас експерт висловив припущення, що українці та сирійці здатні разом покласти край пануванню ідей, які нав’язує Москва.
«Захід нині не цікавиться Сирією, це здебільшого частина інтересів США та Росії. І ось цей брак уваги до реальної та масштабної проблеми дає зелене світло Асаду, іранцям та власне росіянам. Цю тишу довкола конфлікту вони сприймають як слабкість, дозволяють собі використовувати бомби, вбивати сотні тисяч людей, спричиняти масивні демографічні зміни. Уявіть, половина населення просто переміщена. І все це здійснюється прямо під носом у міжнародної спільноти. А що вона? ООН паралізована російською позицією, Захід зайнятий питаннями екстремізму та тероризму куди більше, аніж сирійським конфліктом. З технічного боку Путін насправді “рулить“ Сирією на даний момент. Саме він змушує всіх діяти за певними принципами, саме він нав’язує іншим власні цілі. А Захід зі свого боку не бажає йти на компроміси Москви, тому врешті страждає сама Сирія.
Я переконаний, що сирійці та українці можуть разом зробити чимало, особливо, якщо йдеться про подолання наративів. Треба визнати: ми не зможемо подолати Росію у військовому плані, але в наших силах спробувати протидіяти Путіну в іншій площині. Москва дуже пильно дбає про свій міжнародний імідж і як наслідок починає активно діяти за лаштунками, вкладає неймовірні людські ресурси, поширює чимало пропаганди. Але це все нісенітниці, ультрабрехня, супербрехня, і ми можемо це спростовувати, можемо надавати факти. Але треба все добре продумати, скласти чіткі вимоги від світової спільноти та санкцій», – заявив Вол Аледжі.
Дискусія #3: Steps for lasting peace / Кроки до міцного миру
Своїми думками щодо результативного вирішення сирійського та українського конфліктів ділилися Хюг Мінгареллі, голова представництва Європейського Союзу в Україні, Ернст Райхель, посол Німеччини в Україні, Олександр Богомолов, директор інституту сходознавства, Йонет Джан Тезель, посол Туреччини в Україні, та Хусейн Саббах, представник Сирійської національної коаліції.
Першим свої думки щодо війни в Україні та сирійського конфлікту висловив посол Туреччини в Україні. Згідно зі словами Йонета Джана Тезеля, Туреччина потребує нормальних і незалежних сусідів, де уряд не погіршує, а вирішує проблеми населення.
«Наша зовнішня політика заснована на одній цілі: забезпечити такі умови, за яких ми зможемо надати нашим жителям кращі стандарти. Ми потребуємо цього, нам потрібні нормальні сусіди. З демократичними режимами, з умінням уникати кризових ситуацій. Ми з першого дня підтримували територіальну цілісність України, демократичні ініціативи українського населення. Ми хотіли, аби влада була відповідальна за кожний вчинок і складалася з представників різних соціальних груп. Так само і щодо Сирії. Нашим пріоритетом завжди була територіальна цілісність», – розповів турецький посол.
Натомість німецький посол наголосив на важливій ролі Німеччини у вирішенні цих конфліктів та у певній відповідальності, яку його країна чітко відчуває та усвідомлює.
«Справедливим буде сказати, що ми взяли на себе помітну частку відповідальності. Ми не можемо відмовити в допомозі людям, які опинилися у скрутній ситуації. Ми відчуваємо, що нам слід відігравати свою роль у забезпеченні миру. Треба просто не забувати, що ми сусіди, а тому не можемо бути байдужими до цих подій», – запевнив Ернст Райхель.
Чи схожі два конфлікти, та як їх вирішити?
І хоча в третій частині розмови передбачалося виокремлення чітких кроків щодо налагодження ситуацій, не менш важливою серед спікерів стала тема співвідношення подій в Україні та Сирії. Зокрема, Хусейн Саббах наголосив, що в ситуаціях двох країн немає спільного зв’язку, а тому і шляхи вирішення ситуацій також різні.
«В Україні ми можемо казати про зовнішню військову агресію. У Сирії все починалось інакше. Україна ще може йти шляхом перетворень, тоді як Сирія здебільшого зруйнована. Спільного знайти неможливо, хіба що в обох випадках Росія відіграє вирішальну роль.
Ми маємо підтримувати Україну, аби та перетворилася на демократичну державу. Щодо Сирії, тут потрібно слідувати стратегії ЄС, проводити перемовини під егідою ООН та сприяти утвердженню нового політичного режиму, який би прийняла більшість населення. Також слід створити механізм притягнення до відповідальності за скоєння військових злочинів», – впевнений експерт.
Підтримав думку про неоднаковість конфліктів у Сирії та Україні і посол ЄС.
«Ми сподіваємося, що в Сирії відбудеться конституційна реформа, референдум, а потім і вибори. І все це проходитиме під егідою ООН. Варто також поглибити роботу з опозицією, аби створити основи для реальної трансформації. Бо диктатура знищує країну, а так не має бути. І завершуючи: у цих конфліктах немає нічого спільного, тут різні корені, різні причини», – поділився Х’ю Мінгареллі.
Натомість Олександр Богомолов наголосив, що за останні роки нічого не змінюється, а криза біженців, про яку неодноразово згадували у попередній дискусії, є явищем значно глибшим:
«Ми який рік поспіль спостерігаємо те ж саме. Має нарешті змінитися точка зору на кризу. Проблема з біженцями не обмежується лише їхнім пересуванням до ЄС. Проблема навіть не у масштабах цих викликів. Тут варто підкреслити вплив на арабську культуру.
Оце переміщення, життя без коріння завжди призводить до трагедії. Цього можуть не зрозуміти у США, де всі звикли постійно переміщуватись та мандрувати. А в арабському світі люди як дерева, життя визначається саме там, де ти пустив своє коріння. Тепер їм це коріння відтяли».
Згодом Хусейн Саббах додав, що не простежує зацікавленості Росії у припиненні сирійського конфлікту, а тому слід послаблювати тиск Москви.
«Росія абсолютно не зацікавлена в тому, аби зупинити режим Асаду. Вона лише виправдовує себе та власне втручання, виставляючи себе миротворцем, який вирішує всі проблеми. Насправді Кремль усунув та відкинув усі стимули, аби режим ішов назустріч. Варто послаблювати тиск Росії, наполягати та повторювати, що це неприпустимий розвиток подій. Рішення знаходиться часто в переговорах, але цей режим на це не погодиться. Тому слід забезпечити потужний тиск. Бо конкретно в цій ситуації політичне рішення – це міф», – підсумував експерт.
Bringing Peace to Syria & Ukraine: завершення
За висновками трьох зустрічей та всієї конференції загалом можна констатувати, що певні спільні особливості у конфліктах в Сирії та Україні все ж є. І мова не лише про Росію як країну, що залишає за собою вирішальну роль, але й про власне шляхи подолання московської ідеології.
Підсумовуючи результати зустрічі, організатор конференції та власник видання Kyiv Post, Аднан Ківан висловив особливу подяку послу Туреччини, наголосивши, що саме його країна взяла на себе більше за будь-яку іншу, прихистивши близько 1,1 млн біженців.
«Колись на честь ваших лідерів будуть називатися вулиці у Дамаску та Алеппо. Ми побудуємо мирну, прекрасну, справедливу та нетоталітарну країну. Але зараз ми думаємо і працюємо. І насамперед – молимось. Після всіх обговорень висновок лише один – покладатися варто на Бога. Я впевнений: найближчим часом ми відбудуємо нашу країну», – наголосив Аднан Ківан.
Текст: Артур Пантюк
Фото: Марина Банделюк, Сергій Ляшонок
