Питання ціни газу для населення України є дуже непростим і розташоване як в економічній, так і в політичній площинах. Забігаючи наперед, варто акцентувати, що ціна на газ у поточній ситуації залежить радше від зовнішніх факторів, аніж внутрішніх, хоча і внутрішній фактор відіграє свою важливу роль. Українські можновладці за рік до виборів намагаються втримати ціни на поточному рівні, щоб якомога менше наражати себе на ризики різкої зміни електоральних смаків. Очевидно, що тему «ціни на наш газ» політики-популісти не обійдуть стороною і в разі збільшення ціни будуть експлуатувати цю тему, спекулюючи на невідповідності доходів українців новим тарифам. Проте, українці мають зафіксувати одну просту позицію – часи «дешевого газу» для України закінчились і за будь-якої влади ціна буде або близькою до ринкової, або ринковою. Іншими словами, ми занадто бідні, щоб купувати «дешевий газ», і це є і буде нашою реальністю ще на довгі роки.
Невідворотність змін
10 серпня Міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings випустило реліз, в якому зазначало високу залежність України від підтримки Міжнародного валютного фонду (МВФ). Зволікання у відновленні співпраці з Фондом є джерелом невизначеності та загрозою національній кредитоспроможності. Щоб відновити співпрацю з МВФ та отримати четвертий кредитний транш у розмірі близько 1,9 млрд доларів, треба виконати низку умов, зокрема збільшивши ціни на природний газ для побутових споживачів.
Якщо на сьогодні відпускна ціна газу для населення закріплена постановою Кабміну на рівні 4,942 грн (без ПДВ) за куб. м, то вже незабаром ціна може зрости за різними оцінками від 18 до 60 %. Як мінімум до початку осені ціна на газ змінюватися не буде, бо в кінці липня Кабмін продовжив спеціальні зобов’язання (ПСО) для НАК «Нафтогаз України» до 1 вересня, але що буде далі – невідомо. У рамках спекуляції на чутках, відзначимо, що в МВФ продовжують наполягати на підвищенні цін, хоча начебто і погоджуються на поетапності росту, що потенційно дещо зменшить політичну напругу навколо цього процесу.
Відзначимо, що одним з індикаторів, які вказують на невідворотність підвищення цін на газ, стають заяви топ-чиновників, які хоч напряму і не впливають у рамках своїх компетенцій на рішення про підвищення цін, але є достатньо авторитетними та впливовими постатями в українській енергетиці. Так, голова Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП), Оксана Кривенко вважає, що ціни на природний газ для промисловості і для населення мають бути однаковими й формуватися на рівних умовах. За її словами, якщо люди не можуть платити за газ, то держава повинна безпосередньо компенсувати їм різницю у вигляді субсидій, але при цьому ринок газу повинен працювати з ринковими цінами. Подібної позиції дотримувався і її попередник Дмитро Вовк, за що потрапляв під шквал суспільної критики.
Мертві душі газового ринку
Крім зовнішнього фактору, є і суто українські чинники, які змушують уряд підвищувати ціни для населення. За даними Української енергетичної біржі (УЕБ), яка є одним із ключових майданчиків у торгівлі енергоресурсами, на початку серпня (6-10 серпня – прим. ред.) ціна газу на українському ринку досягла позначки 10 тис. грн. Збільшення ціни визначалось як зростанням цін на ключових європейських хабах, так і підвищенням ціни пропозиції на внутрішньому ринку. Неозброєним оком видно, що ціни на газ для населення і ринкова знаходяться в абсолютно різних площинах, що зумовлює низку серйозних проблем.
Так, неринкові ціни на газ для населення стримують належний рівень інвестицій у видобуток газу на українських родовищах передусім державною видобувною компанією «Укргазвидобування». Крім того, створюють, за даними «Нафтогазу», передумови для тіньових схем заробітку низкою компаній, які є операторам газорозподільчих мереж.
Так, у нещодавньому інтерв’ю «Економічній правді» голова «Нафтогазу» Андрій Коболєв прямо вказав на мільярдні збитки, які отримує компанія внаслідок маніпуляцій із газом, що реалізується в інтересах населення через систему регіональних газозбутових підприємств. У липні їхня заборгованість перед «Нафтогазом» становила понад 21,4 млрд грн. При цьому, за словами Коболєва, облгази перепродують комерційним структурам частину газу, призначеного для населення. «У мене є безліч фактів, які прямо або опосередковано вказують, що зовсім не весь газ, який ми передаємо їм для реалізації населенню, потрапляє населенню. Ми виявили у базі даних “Кіровоградгазу”, яким керувала приватна структура, фіктивні адреси. Це факт», – сказав Коболєв. На його думку, та ж сама схема, імовірно, працює і з іншими облгазами, які контролюються приватними фірмами.
Логічним буде припущення, що якщо ціна для промисловості й населення буде вирівняна, то і «бізнес-схеми» газозбутових підприємств будуть дещо порушені. І тут постане питання, чи будуть вони готові працювати за ринковими прозорими правилами, і як результат чи зміниться їхня абонентська база, яку, за словами Коболєва, ніхто не бачив. Відсутність прозорої бази споживачів натомість створює велике поле для маніпуляцій і тіньових схем, які тягнуть національну економіку на дно.
Крім того, Україна, маючи достатні поклади вуглеводнів у надрах, повинна активно їх розробляти, а на це необхідні кошти. Якщо ціна газу буде ринковою, то державні компанії отримають достатній фінансовий ресурс для продовження і розширення програм видобутку вуглеводнів. Нагадаємо, що ера «дешевого» російського газу в минулі роки призвела до руйнації системи українського газовидобутку, що підтверджено жалюгідним технічним станом видобувних підрозділів «Укргазвидобування» на момент 2015 року. Ситуація нині дещо змінилася, але необхідність збільшення фінансування галузі є на порядку денному. Крім того, більш активний видобуток власного газу призведе до зменшення імпортних поставок газу, що, безумовно, підтримає курс національної валюти і загалом забезпечить позитивний вплив на економіку. Щоб наочно зрозуміти це, можна навести приклад буріння однієї газової свердловини. Так, щоб пробурити одну свердловину, інколи залучається до 40 компаній-підрядників. Коли одночасно буриться 20-30 свердловин, то починає рухатися величезна кількість компаній, людей, капіталів, і ефект від цього відчуває вся економіка.
DUMKA поспілкувався з експертами та оглядачами ринку, щоб зрозуміти, наскільки обґрунтованим є збільшення цін на газ.
Андріан Прокіп, експерт програми «Енергетика» аналітичного центру «Український інститут майбутнього»:
У ЗМІ, соцмережах і експертних обговореннях вчергове почали точитися дискусії щодо того, якою має бути ціна газу для населення, чи справедливим є очікуване чергове підвищення ціни на газ? Адже і справді собівартість видобутку газу в Україні часто є нижчою, аніж по сусідству в європейських країнах, 80 % вітчизняного видобутку припадає на державні компанії (і цих обсягів достатньо, щоб покрити споживання населенням та підприємствами теплокомуненерго), а населення є неплатоспроможним: співвідношення ціни на газ та оплати праці є найменшим серед європейських країн. Тож, на перший погляд, підвищення ціни на газ в Україні несправедливе та не мало би відбутися. Проте, на цю ситуацію можна та варто подивитися під дещо іншим ракурсом.
Порівняно невисока собівартість газовидобутку є наслідком того, що експлуатуються здебільшого старі свердловини. Низька ціна газу та відсутність ринку фактично не давали розвиватися вітчизняному газовидобутку – брак інвестиційних коштів протягом багатьох років, поступово сприяв моральному та фізичному старінню активів сектору, а приватні інвестори не мали жодного зацікавлення в розвитку газовидобутку в Україні.
Диференціація цін газу була та, зрештою, і досі залишається об’єктом махінацій окремих компаній та збагачення для олігархів. Газ, призначений для населення за нижчою ціною, можна списати на «мертвих душ» або ж на виробничі втрати, а згодом продати вже за ринковою ціною промисловим підприємствам. Крім цього, формування повноцінного ринку газу в Україні є нагальною потребою для забезпечення прозорості та інвестиційної привабливості сектору.
І виходячи з таких аргументів, ціна газу не може залишатися «неринковою». Проте, а як же справедливість? Вихід, зрештою, простий – поєднати підвищення цін та соціальний захист. Підвищення цін у процесі запровадження ринкових механізмів у газовому секторі однозначно повинно супроводжуватися системою соціального захисту у формі субсидіювання. Хоч і сама система субсидіювання має бути зміненою. Вона, насамперед, повинна передбачати заходи зі стимулювання ощадності використання енергоносіїв для тих, хто користується субсидіями. Має бути передбачена регресивна система субсидіювання, яка ґрунтується на зменшенні компенсацій при збільшенні обсягів споживання газу. А самі субсидії повинні бути монетизовані. Щодо цього важливою проблемою є те, що населення часто не може економити теплопостачання самостійно – наявні системи розведення тепла у багатоповерхових будівлях часто не дозволяють регулювати подачу теплоносія в окремому помешканні .
Зрозуміло, що частка населення, яка отримує субсидії, різко зросте і значно відрізнятиметься від ситуації в європейських країнах. У Великобританії родина вважається такою, яка потребує субсидіювання, якщо витрати на обігрів помешкання перевищують 10 % доходу. Здебільшого у країнах ЄС частка таких сімей не перевищує 15 %.
Підвищення цін на газ до ринкових рівнів не може бути відособленою самоціллю, відірваною від соцзахисту. Це повинно супроводжуватися проведенням програм енергомодернізації, оновлення системи субсидіювання та стимулювання до ощадності використання енергоносіїв.
Геннадій Кобаль, директор консалтингової компанії ExPro:
У нас ціна на газ залишається нижчою від ціни для промисловості на 30 %. Якщо для населення кінцева ціна заходиться на рівні 7 тис. грн, то промисловість платить 10 тис. Така ситуація буде сприяти тому, що газ, який має поступати населенню, буде тими чи іншими шляхами поступати до промисловості. Ще два роки тому ціна для населення і промисловості була майже однакова, а інколи ціна для населення була навіть вищою. Нині компанії, які продають газ у рамках PSO, перебувають у нерівних ринкових умовах із, наприклад, приватними видобувними компаніями, які продають свій ресурс за ринковою ціною. Очевидно, що ціна на газ для населення має бути переглянута і відповідати ринковій ціні. Крім того, має працювати система субсидій для незахищених верств населення.
Ігор Маскалевич, енергетичний оглядач «Дзеркала тижня»:
Ціна на газ для населення повинна бути на рівні вище від ціни для промисловості, питання – наскільки швидко її потрібно до цього рівня підняти. Процес повинен носити поступовий характер, пом’якшуючи цінові шоки.
Однак специфіка України в тому, що мало хто з наших зовнішніх партнерів вірить у здатність уряду витримати такий графік. Особливо в передвиборний період, звідси і вимоги (МВФ та ін.) – «все і відразу». Тим паче, що вже кілька років ціни штучно тримають на місці.
Постає й питання прив’язки ціни. Нинішня формула прив’язки до німецького газового хаба (так званий Дюссельдорф плюс транспортування («Дюссельдорф +»)), викликає низку питань. За фактом 2/3 газу жодних витрат на транспортування у межах України (близько 32 долари за 1000 куб. м) не несуть. Це потенційний резерв для утримання цін. Тобто може бути формула «Дюссельдорф + 0» або навіть «Дюссельдорф мінус».
Текст: Володимир Дольник
