Розмінування України триватиме… півстоліття. Закону ще немає, а охочих нагріти руки вже достатньо

Гуманітарне й оперативне

Моторошно не тільки через вибухи й жертви. А й тому, що пов’язана зі смертями й каліцтвами військових і цивільних справа грузне в корупції та цинічних спробах заробити мільйони. На п’ятому році війни не маємо відповідного законодавства з протимінної діяльності. Чому відсутня згода в питанні, що має вирішуватися негайно? Фахівці запевняють: зволікання якраз і пов’язане з тим, щоб чиновники мали можливість вкрасти грошей, адже процес розмінування занадто затратна справа.

Довідка

Близько 40 країн мають мінну забрудненість. За оцінками ООН, на один рік війни припадає 10 років розмінування. Підрахунки експертів свідчать: 10 років робіт обходяться у 500-600 млн дол. На сході України заміновано близько 7 тис. кв. км (майже площа Чернівецької обл.) підконтрольної території й орієнтовно вдвічі більше (площа Тернопільської обл.) тимчасово непідконтрольної. Розміновано лише кілька відсотків територій. Карта забруднених вибухонебезпечними предметами ділянок у Донецькій і Луганській областях та більш детальна статистика — на офіційному сайті Міноборони України.

Для ефективного вирішення проблеми потрібний закон про протимінну діяльність, де має бути зафіксоване гуманітарне розмінування, головна мета якого — відновлення територіальної цілісності України, реінтеграція Донбасу в економіку держави, створення сприятливих умов для життя. Тобто, території мають бути очищені та пристосовані до ведення господарства, будівництва. Закону чекають і вже присутні на сході іноземні компанії, які не можуть у повній мірі виконувати обов’язки з розмінування територій.

Фахівці пропонують розділити функції. Міноборони і ДСНС повинні займатися оперативним розмінуванням за рахунок держбюджету. А ось гуманітарне розмінування територій, що знаходяться у відомстві громад, слід віддати профільним компаніям. У всьому світі це роблять саме вони, ООН веде їхній реєстр. Гуманітарне розмінування має відбуватися за рахунок залучення донорських коштів, у тому числі: ОБСЄ, ООН, приватних фондів. Розділення функцій передбачає прозорість і начебто дозволить швидко, якісно й ефективно виконувати роботи.

«Нині весь комплекс робіт не може виконувати ні одна зі структур, яка займається розмінуванням, — наголосив DUMKA Володимир Петраченков, директор профільної компанії розмінування ПрАТ «Трансімпекс». — Причина проста — за великим рахунком, немає контролю якості, приймання розмінованих територій».

Хто страждає від мін?

У серйозності проблеми запевняють ті, хто не з новин знає про численні трагедії на Донбасі. Точну статистику жертв мін та інших вибухонебезпечних предметів із початку війни на сході навряд чи хтось назве. Однак кілька місяців тому у ЗМІ йшлося про 1 600 осіб (Детальніше на сайті Дзеркало тижня).

«Дуже багато таких випадків, — повідомила DUMKA Тетяна Кошель, координаторка гуманітарної місії «Проліска» в Майорську. — Особливо в холодну пору року. У людей немає грошей купити палива, і вони йдуть у посадки рубати сухостій. Підриваються і місцеві мешканці, які пасуть худобу. Території дуже забруднені мінами. Багато зброї тут кидалося. Нині ситуація трохи змінилася, а в 2014-2015 роках проблема була дуже гостра. Ніхто не робив карти мінувань територій. Одні йшли, інші приходили, чимало військових підривалися на своїх розтяжках. Страждають діти. Вони кругом лазять, не кожний дорослий може їх контролювати. Та й дорослі бувають безвідповідальними. Як можна принести вибухонебезпечний предмет, коли вдома діти?»

Данська рада у справах біженців проводила проект із гуманітарного розмінування і мінної небезпеки. У його рамках у грудні 2015 року Тетяна Кошель проходила навчання, їздила з колегами-волонтерами до Святогірська на тренінги.

«Потім ми ходили по трудових колективах на лінії розмежування, охоплювали мам у декреті, пенсіонерів, проводили з ними багато бесід щодо мінної небезпеки, — продовжила пані Кошель. — З дітьми теж працювали: в ігровій формі показували їм, що може статися, чому не можна чіпати невідомі предмети. Група Данської ради у справах біженців виступала з виставами у всіх школах і дитячих садках на лінії розмежування. Працює також дитячий фонд ЮНІСЕФ».

«Практично кожний тиждень підриваються мирні жителі, — розповів DUMKA Олександр Дічек, президент МГО «Міжнародна антитерористична єдність». — За цей час загинуло більше 200 дітей. Це страшна статистика, і треба робити все, щоб на Донбасі був мир. Діти гуляють у лісах, на полянах, і все відбувається через їхні незнання і невміння поводитися з такими предметами».

Довідка

Протимінна діяльність складається з п’яти пунктів: а) інформування про мінну небезпеку; б) гуманітарне розмінування, тобто розвідка наявності мін і ВЗВ (вибухонебезпечних залишків війни), складання карт, маркування та очищення/розмінування; в) надання допомоги постраждалим, включно з реабілітацією та відновленням; г) знищення запасів; д) агітаційно-просвітницька робота проти використання ППМ (протипіхотних мін). (Із сайту Міноборони України).

Чий законопроект кращий?

Система розмінування — глибоко корумпована сфера, а ухвалення законодавчої бази затягується штучно, бо передбачає наявність міжнародного контролю. Нині розмінування займається ДСНС, а ця Служба, на переконання співголови ГІ «Права справа» Дмитра Снєгирьова, практично монополіст у даній царині.

«Розмінування — дороге задоволення, — пояснив DUMKA пан Снєгирьов. — Буває, одні й ті ж ділянки розміновують по кілька разів. Проконтролювати факт розмінування дуже важко. Сільгоспугіддя розташовані практично на лінії розмежування, у так званій сірій зоні, і щоб фермер вийшов на ділянки, він має отримати акт про розмінування території. Йому фактично викручують руки, вимагають хабар за розмінування. Фермер стає заручником нав’язаних умов. Тому наявність міжнародних неурядових організацій при розмінуванні цих територій більш ніж доцільна».

Законопроектів про протимінну діяльність в Україні не бракувало. На парламентському сайті можна ознайомитися з урядовими, датованими 2016 роком. Зокрема №5189-1, ініційованим прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом і торік знятим із розгляду, та №4137, ініціатор котрого екс-очільник Кабміну Арсеній Яценюк і котрий відкликаний ще позаторік. Запропонувала свій проект закону і МГО «Міжнародна антитерористична єдність».

«Робоча група Комітету ВР із питань нацбезпеки й оборони та представники нашої організації зробили все, щоб законопроект виглядав повноцінним і ефективним, — зазначив Олександр Дічек. — Нині м’яч на половині поля депутатів ВР. Закон слід ухвалити якомога швидше, щоб і міжнародним партнерам продемонструвати — Україна робить усе, щоб розпочати роботи з гуманітарного розмінування, яке є частиною закону про протимінну діяльність».

На думку пана Дічека, національний орган із протимінної діяльності має бути незалежним і складатися з представників різних організацій. Про це свідчить досвід країн із мінними проблемами – Хорватії, Боснії і Герцеговини, Азербайджану, де по 16-18 років триває гуманітарне розмінування. Там нацорган незалежна структура, у складі якої представники різних міністерств і громадськості. Ці країни отримали по кілька сотень мільйонів доларів допомоги від профільних компаній, донорів, фондів, ОБСЄ, ООН. А в держав, у яких національний орган протимінної діяльності Міноборони (Вірменія, Лівія, Ірак), міжнародної допомоги негусто — 1-3 млн дол.

«Коштів у бюджеті немає, тому ми пропонуємо, щоб питаннями гуманітарного розмінування займалися профільні компанії, а не Міноборони і ДСНС, — продовжив Олександр Дічек. — Ці держструктури мають виконувати оперативне розмінування за бюджетні кошти. А гуманітарне, допустимо, компанії «Укроборонсервіс», «Трансімпекс», які мають ліцензії, сертифікати, дозволи. І, головне, колосальний досвід не тільки в нашій країні, а й закордоном. Навіть нині, коли триває розмінування на військових складах, доводиться досвідчених саперів забирати з передової і відправляти на території, де сталися пожежі та гриміли вибухи. Названі структури могли б виконувати ці роботи, не оголяючи позиції саперів на передовій».

«Мій досвід свідчить, якщо є кілька альтернативних законопроектів, то, частіш за все, жоден із них не пройде, — наголосив DUMKA Юрій Гримчак, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб. — Але це дуже актуальна проблема, і треба розуміти, що після звільнення окупованих територій у весь зріст постане проблема розмінування. Міни ставляться безконтрольно. Є об’єкти, на які відмовляються виходити ремонтники, тому що там небезпечно, і треба кілька років, щоб усе розмінувати. Така ж ситуація і з мінними полями – їхніх карт немає, і там доведеться дуже багато працювати».

Депутати трудяться

Попри літні відпустки, у профільному Комітеті ВР засідає робоча група з розробки законопроекту про протимінну діяльність. Як повідомила на своїй сторінці у Facebook народна депутатка Ірина Фріз, представники міністерств та відомств мають надати письмові пропозиції, щоб напередодні осінньої сесії парламенту авторський колектив зареєстрував законопроект для розгляду у ВРУ. В обговорені документу брали участь представники посольства США, представництва НАТО в Україні, ОБСЄ, чиновники ДСНС та низки міністерств.

За словами секретаря Комітету Івана Вінника, протимінну діяльність розмежовано на три види: роботи Міноборони; оперативна сфера, пов’язана з діями ДСНС, коли, наприклад, ідеться про вибухові пристрої часів німецько-радянської війни; та гуманітарний напрямок — ліквідація наслідків теперішньої війни.

«Законопроект зосереджений переважно на заходах гуманітарного розмінування, — розповів DUMKA Іван Вінник. — На цей напрямок планується виділити кошти з держбюджету, а також залучити кошти міжнародних міждержавних структур. Ми вводимо конкурентні неупереджені процедури зі встановлення проблематики, доступу громадськості до інформації щодо площ, які потребують уваги при гуманітарному розмінуванні. Вводимо повноваження центрального органу виконавчої влади, який адмініструватиме цю діяльність, а також регуляторного органу, який займатиметься ліцензуванням. Вводимо конкурентні процедури відбору переможців тендерів, питання неупередженого контролю».

Пан Вінник сподівається на ухвалення законопроекту до нового року. Утім, Володимир Петраченков, який понад 40 років займається питаннями протимінної діяльності, критикує документ:

«Законопроект корупційний. Звідкілясь взялася інспекція, яку держава розігнала. Її роль має виконувати протимінний центр, який наймають на конкурсній основі профільні компанії, і вони проводять так званий зовнішній контроль якості. А інспекція — зайві чиновники. Десь узявся центральний орган виконавчої влади. Теж купа чиновників, які ні за що не відповідають. Об’явився і так званий національний орган протимінної діяльності у вигляді окремої комісії. Знову ж чиновники.

Окремо — орган акредитації. Чомусь хочуть, щоб ним став Кам’янець-Подільський центр розмінування (Центр розмінування ГУ оперативного забезпечення ЗСУ. – прим. авт.). Теж дурниця. Як це виглядатиме? Відомі компанії прийдуть із грошима, а акредитуватиме їх якийсь чиновник? Цим має займатися оперативний орган. Ще вони намагаються ввести ліцензування. Ми боремося за відміну ліцензій, а тут знову ліцензійні умови. Грошей під цей законопроект не дадуть».

Володимир Петраченков каже, що пропонувалося просте, економічно вигідне рішення. Роль національного органу покласти на Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, додавши слова «та протимінної діяльності». До її складу достатньо ввести голову протимінного центру. Очолює Комісію прем’єр-міністр, він і підписуватиме всі документи. Грошей, штату чиновників, авто для цього не треба. А оперативний орган – це суб’єкт публічного права, юридична особа, створена Кабміном. За все відповідатиме одна особа — керівник протимінного центру. Якщо не справиться – його замінять.

«Військові хай займаються своїми справами і не лізуть у розмінування, жоден донор не дасть грошей армії, — переконаний пан Петраченков. — У документах ООН чітко написано, що справ із військовими організаціями вони не матимуть».

Місцевим — роботу

Законопроект допрацьовує робоча група, тому можливі зміни. Свій погляд на пропоновані проекти має і Юрій Гримчак: «Кабмінівські більш професійні. Коли ми брали участь у їхній розробці, то спиралися на досвід усього світу, зокрема Хорватії, на програми ЄС із розмінування. Громадськість у даному разі не всі нюанси розуміє».

Експерти наголошують і на специфічних труднощах розмінування українських територій. Серед них – використання ворогом прострочених боєприпасів. Крім того, Росія, на відміну від України, не є підписантом Оттавської конвенції про використання та знищення протипіхотних мін, котрі вона широко застосовує на Донбасі.

Не забувають фахівці і про соціальні аспекти, пов’язані з розмінуванням. На наслідках війни можуть заробити не лише чиновники і бізнесмени, а й місцеві мешканці.

«Територіальні громади виступатимуть замовниками робіт із гуманітарного розмінування, — запевнив Олександр Дічек. — І тоді представники профільних компаній проводитимуть навчання, тренінги, знімаючи соціальну напругу на територіях, де мешкають наші громадяни. Люди бачитимуть, що потрібні їхні робочі руки, розумітимуть — якщо територію розмінують, то на ній можна буде орати й сіяти. Є професії, у яких можуть брати участь жінки, тобто вирішуватиметься і гендерне питання».

Текст: Віктор Цвіліховський