Нідерланди – не Голландія, або подорож до Північного моря

Кордони: невидимі та виснажливі

Аби дізнатися про момент перетину кордону Нідерландів, якщо ви подорожуєте по землі, вам необхідно запустити на смартфоні додаток Google Maps, увімкнути GPS навігатор і максимально збільшити масштаб. Тоді ви побачите, як маленька блакитна крапка (ваш автобус чи машина) перетинає тонку чорну лінію. Якщо в цей момент поглянути у вікно, то можна побачити три прапори, встановлені на кордоні: Нідерландів, Європейського Союзу та країни, з якої ви виїжджаєте, наприклад, Німеччини.

Дізнатися про момент перетину кордону України значно простіше. Словацький або польський прикордонник, побачивши ваш український паспорт, обов’язково вимагатиме показати скільки ви маєте готівки. Якщо він вирішить, що готівки у вас для далекої подорожі замало, то перетин кордону на цьому й закінчиться. Звісно, можна показати йому вашу банківську картку, але це – не аргумент. Мені довелося заходити в мобільний додаток Приват 24, щоб довести прикордоннику наявність коштів у мене на рахунку. І це далеко не єдина перешкода, з якою сьогодні зіштовхуються українці при перетині кордону з ЄС. Цього разу на пункті перетину Рава-Руська утворилася гігантська черга з понад десятка автобусів. Догляд кожного потребував від однієї до трьох годин. У результаті ми чекали своєї черги 14 годин, а коли нарешті дочекалися, то витратили ще дві на ліквідацію всього наявного м’яса: прикордонники наказали знищити навіть бутерброди, які автобусна компанія мала в холодильнику для продажу пасажирам. Цілу годину охоронці польського кордону намагалися переконати трьох українців, що вони ніякі не туристи, а нелегальні заробітчани без робочих віз. Від усього цього складається враження, що охоронці кордону ЄС намагаються стримати якусь навалу чорного зла зі Сходу.

Нідерланди – це не Голландія

Для початку варто розібратись із назвою країни, адже дехто іноді називає Нідерланди Голландією. Це те саме, що називати Україну Галичиною чи Волинню. Голландія – це лише одна з 12 провінцій Нідерландів. До того ж існують Північна та Південна Голландія. Найбільші міста Нідерландів розташовані саме в цих двох Голландіях: Амстердам, Роттердам, Гаага, Лейден, Делфт і Харлем. Але мешканців Утрехта, Зволле (або ж Ейндговена) ніяк не можна називати голландцями, бо вони можуть навіть образитись. Аби зрозуміти чому, спробуйте назвати мешканців Дніпропетровська або ж Харкова галичанами.

Маленькі розміри країни призводять до двох цікавих наслідків. По-перше, мешканці країни схильні скрізь пересуватися на велосипедах, яких помітна просто неймовірна кількість, а права велосипедистів такі широкі, що їм могли би позаздрити навіть королі. Якщо велосипедист наближається до перехрестя, то водій машини завжди пропустить його першим. Це форма місцевого етикету.

Вся територія Нідерландів покрита високоякісними велодоріжками. Вони є не лише у містах і селищах, але й поміж ними. По Google Maps можна прокласти веломаршрут саме цими велодоріжками та дізнатися приблизний час, потрібний для подорожі. Власники велосипедів, очевидно, із недовірою ставляться до транспортних засобів із двигунами внутрішнього згоряння. На одному з перехресть я знайшов ось таку карикатуру. Напис перекладається «Чесний мопед».

Втім орієнтуватися велосипедисту в Нідерландах можна й без допомоги смартфонів. Якось, повертаючись із Лейдена у Харлем, я обрав не той бік маленької річки та дуже розгубився, бо на всій її довжині не було жодного моста. Я зупинився біля якогось курятника та помітив біля дороги старенького дідуся. «Не хвилюйтеся, – сказав він мені. –  Я вже 70 років прожив у Харлемі. Вам не треба перетинати цю річку. Ви можете доїхати до міста й цією дорогою».

По-друге, транспорт у Нідерландах дуже якісний і дорогий. Квиток на потяг від Харлема до Роттердама й назад коштуватиме 25 євро плюс ще одне євро за те, що його роздрукує автомат. Кас із білетерами я на вокзалі не помітив. Якщо ви хочете подорожувати зі своїм велосипедом, приготуйтесь доплатити ще шість євро. Цей квиток – пропуск, яким ви зможете відкрити автоматичні турнікети та вхід і вихід зі станції. Його також додатково перевірять прямо у вагоні контролери.

Втім, у деяких випадках купувати квиток не обов’язково. У 1983 році нідерландські видавці та власники книжкових крамниць організувалися в Асоціацію пропаганди нідерландських книжок CPNB (Collectieve Propaganda van het Nederlandse Boek). Раз на рік вони проводять Книжковий тиждень. Той, хто протягом цього тижня придбає книжку місцевих авторів або ж перекладену нідерландською мовою на суму від 12.50 євро, отримає подарунок Книжкового тижня (BookWeekgift). Один із таких подарунків – безлімітний квиток на потяг, яким можна користуватися в останню неділю Книжкового тижня. Цього року такий квиток отримали понад 300 тис. нідерландців. На цю тему є навіть жарт: «Навіщо ви купили квиток? – питає контролер. – Адже у вас вже є BookWeekgift!» – «А це для мого кота, – відповідає пасажир. – Він не вміє читати».

Надзвичайно дорогий і громадський транспорт у містах. Квиток на проїзд у трамваї протягом однієї години коштує три євро. Для продажу цих квитків у вагоні обладнане спеціальне місце для білетера з комп’ютером і принтером. Проїхатися можна й за один євро, якщо ви придбаєте проїзний на рік. Але мільйони туристів їздять дорого.

Харлем і Зантвоорт

Столиця Північної Голландії місто Харлем розташоване біля самого берега Північного моря. У Харлемі мешкає близько 150 тис. мешканців. Типовий будинок харлемської родини був побудований приблизно 100 років тому: має два поверхи та мансарду. На першому поверсі знаходиться вітальня, кухня та задній дворик із клумбою та сараєм, де зберігається реманент та три-чотири велосипеди. На другому поверсі знаходяться дві спальні, ванна або ж душова кімната, а також пральня. На третьому поверсі, у мансарді, ще одна-дві кімнати: найчастіше це кімнати для дітей.

У центрі Харлема багато будиночків, яким понад 400 років. Усі вони у прекрасному стані та приваблюють своїм виглядом численних туристів. Є також і музей Франса Галса, одного з голландських «старих майстрів», який, зокрема, намалював відомий портрет Рене Декарта. Галс прославився унікальним і деталізованим зображенням людських облич з усіма їхніми дефектами та недоліками. Великий художник мав 12 дітей, але помер у благодійному прихистку для старих й убогих, в якому тепер знаходиться його музей. Між іншим, вхід для журналістів туди безкоштовний.

У Харлемі я зустрівся з тим, що називається «типова нідерландська погода». Це приблизно +12 градусів навіть у червні, дощ або ж мряка та сильний пронизливий вітер, які іноді ледве не збиває з ніг.

Одного ранку саме в таку погоду я вирушив на велосипеді на берег Північного моря. Доїхати туди можна за 40 хвилин із центру міста – половина дороги проходить крізь дюни. Це невисокі порослі травою піщані пагорби висотою від п’яти до десяти метрів, огороджені від дороги металічним парканом із рідкою сіткою.

Спочатку я думав, що це зроблено як перешкода для бажаючих засмітити дюни пластиковими пляшками з-під пива та іншим мотлохом. Виявилося, що у дюнах живе багато диких звірів, а паркан захищає їхню природну зону існування. Проїжджаючи від містечка Зантвоорт до Хемстеде я буквально у метрі від себе побачив за парканом молоду косулю. Я зупинився та зробив декілька фотографій. Косуля зовсім не злякалася мене, хоча отвори в паркані були досить широкі, щоб просунути туди обидві руки.

У курортного містечка Зантвоорт є дві дуже цікаві особливості. Перша – це його прапор, який є повністю ідентичним прапору України, тільки перевернутим догори дригом. Друга – це водяна башта. Під час Другої світової війни стару башту розбомбили нацисти. Нову восьмикутну башту висотою 48 метрів побудували в 1952-му році. На її верхівці був ресторан, який закрився у 1990-ті роки.

Найчастіше на вулицях нідерландських міст можна зустріти три загадкових надписи: «te koop», «te huur» та «verhuisd» (читається як «ферхойст»). Означають вони: «на продаж», «в оренду» та «переїхали». Житло тут дуже цінують і намагаються отримати з нього максимально можливий зиск. Я зустрічав навіть постер із закликом місцевим бізнесменам здавати вночі власні офіси як житло для туристів.

На деяких будинках вивішений національний прапор, а на ньому – сумка або ж шкільний рюкзак. У вікні може бути плакат із написом «You did it» («Ти зробив це»). Подібна картина означає, що в цьому будинку мешкає школяр або ж студент, якому вдалося скласти екзамени. Одразу після цього він має закинути власну сумку на прапор, щоб про неабияке досягнення дізналися всі.

Амстердам

Коли ви прибуваєте на велетенський вокзал Амстердама, то можна вирушити одразу в туристичний центр міста – на південь, де сотні тисяч туристів змагаються, хто більше зробить фотографій на мості через канал, де біля вазонів із квітами припарковані велосипеди, а на берегах прив’язані тисячі човників та катерів. Туристи випивають мільйони літрів пива та викурюють гори маріхуани, яка легально продається тут всім, хто досяг віку 18 років. Це обмеження дуже не подобається деяким місцевим підліткам. Вони пристають до дорослих перехожих богемного вигляду, щоб ті купили їм цигарку з травою. Робити цього не варто, бо за виконанням вікового цензу слідкує поліція.

На вулицях південної частини Амстердама є, окрім звичайних атракціонів для туристів, й один цікавий та важливий для сучасної культури архаїзм. Це «plaskrul» або ж «urinoir» – спеціальна кабінка, схожа на переодягальні на пляжах. Насправді це чоловічий вуличний туалет. Їх лишилося всього лише декілька десятків на берегах каналів у центрі міста, але користуватися ними можна й зараз. Чоловік заходить туди, випорожнює свій сечовий міхур, рідина з якого виливається просто у річку.

Проблема цього урінуара в тому, що призначений він виключно для чоловіків. Минулого року 23-річна Геерте Пінінг відвідала місцевий бар, а коли він вже закрився, захотіла до туалету. В Амстердамі є 35 туалетів для чоловіків і лише три – для жінок. До найближчого потрібно було бігти два кілометри, тому Геерте просто попросила друзів, щоб вони прикрили її та зробила все просто посеред вулиці. Це помітила поліція – дівчину викликали до суду, щоб оштрафувати, але вона не схотіла виплатити штраф і перетворила цей судовий процес на справжню феміністичну акцію. «Ви мали скористатися для задоволення ваших потреб чоловічим туалетом, – сказав суддя, –  це хоч і неприємно, але можливо». Геерте опротестувала це рішення, а її протест підтримали декілька тисяч жінок. Вони завантажили до Facebook та Instagram тисячі фотографій із тим самим злочином, який скоїла Геерте Пінінг. Усі фото можна знайти за тегом #wildplassen.

Серед цікавинок у південному Амстердамі варто відвідати «Café ‘t Monumentje» за адресою Westerstraat 120. Його відкрили у 1973-му році і, здається, воно з тих часів зовсім не змінилося. Кава там дуже добра та на цілий євро дешевша, аніж в інших кав’ярнях. До того ж до неї дають два печива. Але цінність цього закладу в людях, які там з’являються. Поруч зі мною сидів голландець років 70-ти, схожий на зірку панк-рока Іггі Попа. Він пив пиво та нишпорив у своєму телефоні. Я тим часом вивчав книжки зі стійки бармена.

Другий шлях веде на північ. Одразу на виході з вокзалу можна сісти на декілька безкоштовних паромів, які переправлять вас на інший берег. Найбільш типовий маршрут – до музею кіна «Eye film» («Кіно-Око»). Ця авангардна пост-модерністська будівля буквально притягує до себе очі спостерігачів. Музей спроектувала та побудувала віденська компанія Delugan Meissl Associated Architects у 2012 році.

Зайти туди можна безкоштовно, а за відвідування експозиції треба заплатити від восьми євро і вище, якщо захочете подивитися фільм. Мені дуже пощастило потрапити на нову експозицію мого улюбленого режисера Алекса ван Вармердама. Там було декілька дуже цікавих механічних скульптур. Одна з них, «Дівчина, яка пішла і зникла», особливо зловісна та загадкова.

Мене здивувало, що виставкою Вармердама зацікавилося лише двоє-троє відвідувачів. У той час як в ресторані, із величезним панорамним вікном та вражаючим видом на вокзал та паромну переправу, просто не було жодного вільного місця. Відвідувачі ставали в черги, щоб зайняти місце за столиком та випити пива чи кави.

Якщо від музею кіна пройти далі, то можна опинитися в районах: Overhoeks, Van der Pekbuurt, Disteldorp та Volewijk. Там можна потрапити на великий базар і спробувати один з національних продуктів – оселедець. За два євро вам продадуть два шматки несолоного маринованого м’яса, покладеного в солодкувату булочку, як для гамбургера. Туди додають також три шматочки солоного огірка та дрібно порізану білу цибулю. У верхній шматок булочки іноді встромляють прапорець Нідерландів.

Моїм гідом по цим районам був абсолютно унікальний голландський хлопець. Тобіасу Вальсу 25 років, і він розмовляє майже ідеальною українською мовою, яку вивчив у Києві.

Після школи він почав вивчати східно-європейські студії, опанував російську та вже збирався їхати навчатися далі до Москви, але не отримав візу. Тому замість Росії він поїхав до Києва, де й вивчив українську. Крім того, Тобіас написав нідерландською роман «Kiev op de bodem van een glas» («Київ на дні склянки»). Ця, безумовно цікава книжка про час його навчання у столиці України вже потрапила до колекції департаменту Нідерландських студій Університету Каліфорнії у Берклі. Очевидно, її варто перекласти українською, бо такий погляд на нас зі сторони був би дуже корисним.

Біля арт-простору De Ceuvel, де студенти та митці живуть у човниках-хатинках, ми зайшли на місцеву барахолку, розташовану в цехах закинутого заводу. Цей заклад пропонував речі, які можна купити на Петрівці в Києві, тільки у 10-30 разів дорожче. У Тобіаса навіть виникла ідея возити антикваріат із Києва до Амстердама. Втім, транспортні видатки можуть звести прибутковість цієї авантюри нанівець.

Роттердам

Для багатьох подорожуючих Роттердам починається з залізничного вокзалу. Цей будинок має настільки дивну форму, що спочатку просто відбирає мову. Відкрили його в 2014 році. Але на новому вокзалі залишили напис «Centraal Station» та годинник, які були ще елементами вокзалу 1957-му року. Між іншим, за вісім років до відкриття нового вокзалу, коли мер міста нарешті обрав проект і було вирішено знести стару будівлю, то літери з її назви «Centraal Station» переставили місцями так, щоб вийшла фраза «Traan Laten» («Пролий сльозу»). Перед новим вокзалом навіть посадили 60-річне дерево, яке колись росло перед старим, і будівельники викопали його, щоб воно не заважало роботам.

Найгостріше враження від Нідерландів – це, безумовно, архітектурний шок. Коли дивишся на деякі будівлі, то виникає враження, що їх спроектували «іншопланетяни» і зовсім не зрозуміло, як вони взагалі існують. Багато таких споруд розташовано біля Марктхалу – величезного критого ринку з такими товстими стінами, що в них розташовано 228 квартир. Під дахом ринку – багато супермаркетів, ресторанчиків та магазинів із сирами, ковбасами, спеціями, сушеними фруктами та іншими делікатесами. Там можна пообідати на суму від 5 до 20 євро.

Наступне архітектурне диво називається «Кубічні будинки» («Kubuswoningen»). Квартири, за проектом архітектора Піта Блома, знаходяться у величезних кубах, нахилених під кутом 45 градусів та поставлених на восьмикутні пілони, всередині яких також є жилий простір. Піт Блом сказав, що бачить цей комплекс, як селище всередині міста, де кожен будинок – це дерево, а всі вони разом – ліс. 39 таких дерев з’явилися у Роттердамі у 1977-му році. Житлова площа кожного будинку – 100 квадратних метрів, всередині є коридор, перший поверх – із вітальнею та кухнею, другий поверх – із двома спальнями та ванною і третій – де розташований маленький сад. Як бачите, концепція житла середнього нідерландця тут збережена. Але на жаль, у цих будинках ніхто не живе: роттердамці відмовилися купувати там квартири. Міська влада пропонувала їх під оренду офісів, але й тут не пощастило. У цих унікальних будинках досі ніхто не живе.

Морський музей – це одна з головних цікавинок Роттердама. Окрім величезної цікавої експозиції, там є справжні живі експонати – старі голландські моряки. Вони сидять просто всередині стареньких човнів і вчать дітей в’язати морські вузли. Із трьома моряками – Брамом Коппертом, Крісом Фенніксом та Тео Віллемсом мені вдалося поговорити.

«Ми знаємо, що Україна – це житниця СРСР, там багато хліба вирощували, – сказав мені Брам Копперт. – Але тепер ми не знаємо, що робити з усіма проблемами, які з’явилися в Україні. Росія збила там наш пасажирський літак і веде там загарбницьку війну. Як на це відповідати, ми не знаємо». «Лишається тільки чекати, – відповів я. – Бо будь-яка аналогічна відповідь призведе лише до ще більших жертв”.

Одразу біля Морського музею є вуличка Witte de Withstraat – аналог київського Подолу. Її варто відвідати, аби зайти в один з її секондхендів або ж пивних барів та помилуватися чудернацькими графіті на стінах.

На березі річки Ніве-Маас знаходяться три визначних будівлі Роттердама: комплекс De Rotterdam, готель «Нью-Йорк» та башта KPN Ventures. De Rotterdam спроектував архітектор Рем Коолхаас. Він мріяв про кар’єру в кіно та подумав, що ці три дивні башти будуть дуже цікаво виглядати у фільмі, відображені у склі автомобіля, іноді розділяючись, іноді поєднуючись. Насправді вони нагадують якусь дивну головоломку. Сусідня башта KPN Ventures (або ж Південна вежа) виглядає абсолютно фантастичною: це 23-поверховий будинок, сильно нахилений вперед, який не падає, здавалося би, лише тому, що його підтримує велетенська колона у формі кулькової ручки. Насправді, як стверджує його архітектор Ренцо Піано, цей будинок не впав би й без цієї колони. Готель «Нью-Йорк» відомий тим, що від 1873-го до 1989-го року там був розташований офіс компанії Holland America Line, яка переправила до США сотні тисяч європейських емігрантів. Будівля готелю спроектована у стилі арт-деко, штудерному та дещо солодкавому варіанті модернізму.

Повертаючись із Нідерландів, варто взяти з собою декілька речей, яких не торкнулася повсюдна глобалізація. Що взяти з собою, окрім спогадів, сотень фотографій, купки мушлів із берега Північного моря та квитків залізниці? Мішечок лакричних цукерок із ярмарку в Харлемі? Пачку круглих медових і карамельних вафель із Амстердама? Банку оселедців із Роттердама? Найбільше мені хотілося забрати з собою Марктхал та готель «Нью-Йорк». Кожен обирає шматочок Нідерландів собі до смаку.

Текст і фото: Олег Шинкаренко