Український оборонно-промисловий комплекс трансформувався на одну з найбільш динамічних галузей економіки. Приватні підприємства відіграли ключову роль у цьому розвитку: прискорили розробку озброєння, адаптували продукцію до потреб фронту й налагодили масштабне виробництво там, де державні системи часто програвали в часі. За оцінками РНБО, у 2026 році виробничий потенціал галузі може досягти $55 млрд.
Нині перед державою стоїть завдання перетворити військово-технологічні здобутки на стійку промислову модель, яка забезпечуватиме оборону країни, залучатиме інвестиції та створюватиме конкурентоспроможну продукцію після завершення війни. Економістка CASE Україна Світлана Довгаленко пояснює, що українські виробники зайняли ніші, де раніше країна мала мало спроможностей: FPV-дрони, безпілотники, системи радіоелектронної боротьби, роботизовані комплекси та військова електроніка. У 2025 році Міністерство оборони допустило понад 1300 нових зразків озброєння українського виробництва, з них понад 550 — безпілотні авіаційні комплекси.
Успіх приватного сектору не означає втрату значення державних підприємств. Компанія «Українська оборонна промисловість» у 2025 році збільшила виробництво в півтора раза до понад 180 млрд грн. Проблема виникає не з державної власності, а коли держава одночасно виступає власником, регулятором, замовником та контролює доступ до ринку. Потрібне розмежування функцій: держава встановлює правила, формує попит, захищає критичні технології, а бізнес отримує простір для інвестицій і масштабування.
Досвід США демонструє, що потужна оборонна промисловість може спиратися на приватний капітал без втрати державного контролю. У 2024 році General Dynamics за десять місяців побудувала завод у Техасі, здатний виробляти 30 тисяч артилерійських снарядів щомісяця. Компанія залишається публічною з близько 86% капіталу у інституційних інвесторів, водночас Конгрес виділяє фінансування, а Пентагон контролює його використання.
Приватизація оборонних активів має передати управління власникам, здатним модернізувати обладнання, залучити капітал, знайти нові ринки та знизити собівартість. Активи доцільно розділити на три групи: виробництва для приватизації (компоненти з можливістю відокремити від засекречених розробок), критичні спроможності для державного контролю (унікальні конструкторські бюро, критичні технології) та підприємства для приватних інвестицій без повної приватизації (спільні підприємства, міноритарні інвестиції, партнерства).
Реалізація потребує послідовних кроків. Перший — законодавчо визначити активи для державної власності та приватного капіталу через міжвідомчий аудит. Другий — запустити пілотну приватизацію 3–5 підприємств через конкурентний аукціон з оцінкою активів і перевіркою покупців. Третій — гарантувати передбачуваний попит через багаторічні контракти та доступ до фінансування. У 2025 році Міноборони уклало контракти з 12 виробниками на 130 млрд грн, включаючи програми на три, п’ять і 10 років. Шість українських банків уклали консорціумну угоду на 21,5 млрд грн для оборонного підприємства.
Четвертий крок — створити умови для стратегічних інвесторів через стандартизовані інформаційні пакети, технічну перевірку, зрозумілі правила володіння технологіями та захист інвестицій. У січні 2026 року уряд створив Міжвідомчу комісію зі скринінгу прямих іноземних інвестицій для оцінки ризиків національної безпеки. Європейський Ukraine Investment Framework поєднує гарантії, гранти й фінансування для залучення приватних інвестицій. Співпраця данського експортно-інвестиційного фонду EIFO з фондом оборонних технологій D3 уже створює канал фінансування українських deftech-компаній.
Україна розпочала контрольований експорт оборонних технологій. У липні 2026 року уряд запустив спеціальний механізм експорту української зброї та оборонних технологій. Зовнішні замовлення можуть забезпечити завантаження потужностей, валютну виручку та фінансування розробок. Виробникам потрібні передбачувані правила, доступ до міжнародних партнерств, фінансування модернізації та зрозумілі процедури державного контролю.
Мета реформи — не максимально приватизувати активи, а побудувати промисловість, яка виробляє більше, швидше оновлює технології, менше залежить від імпорту та здатна самофінансувати розвиток. Потрібна система, де державна власність зосереджена на критичних спроможностях, приватний сектор конкурує за замовлення, а стратегічні інвестори забезпечують капітал, технології та вихід на нові ринки.
