Музичні, театральні, екологічні, гастрономічні; міжнародні, з розмахом, і локальні, для своїх; у великих містах і віддалених селах – щороку фестивалів в Україні більшає. Для чого вони потрібні? Мета будь-якого фестивалю – залучити якомога більше людей, об’єднаних спільними інтересами в певній галузі, до активного спілкування, обміну ідеями, надбаннями, позитивними емоціями. Для невеличкого села Івашків на півночі Одеської області, у Кодимському районі фестиваль – це спосіб заявити про себе.
Ви знаєте, чим славиться Кодимщина? І де це взагалі? Чи хотілося би вам відвідати Івашків або Шершенці, Пиріжне або Загнітків?
Навряд чи ви взагалі колись чули ці назви і вже точно не уявляєте, заради чого долати сотні кілометрів по не дуже, м’яко кажучи, хороших дорогах.
Але мешканці сіл Кодимщини мають що вам на це відповісти. Вони хочуть показати всій країні, наскільки самобутня й цікава їхня культура, які дивовижні старовинні рушники зберігаються по цей день у грубих дерев’яних скринях, які особливості має місцева народна архітектура, які обряди та звичаї збереглися в цьому закуточку України.
З таким посилом зібралися ентузіасти чотири роки тому, у 2015 році, та організували етноекофестиваль «Кодимафест». Етнографи, історики, художники, музичні й танцювальні колективи, підприємці, волонтери Кодимщини згуртувалися, щоб зробити свято – для людей і, звісно, для себе. І їм це вдалося!
Кодимщина – це Південно-Східне Поділля, красива місцевість із мальовничими краєвидами, лісистими пагорбами і численними річечками, що має чудовий потенціал для зеленого туризму. Це аграрний район, тут немає жодної важкої промисловості, яка би забруднювала воду і повітря. Риболовля, відпочинок з дітьми, молоко, мед, фрукти-овочі – що ще треба для відновлення душевних і фізичних сил?
Бусол гуляє край городів вздовж річки, вишукуючи обід. Цих красивих птахів тут чимало, і вони у великій пошані
Кодимщина відома своїми ремеслами – килимарство, вишивка з дивовижними геометричними візерунками та специфічною технікою – качалочкою, властивою лише для Поділля. З другої половини XIX й до початку XX століття Кодима була потужним центром вироблення ткацької продукції. Тут збереглися зразки давніх українських вишивок XIV століття.
Село Загнітків відоме майстринями, які зберігають старовинні традиції випікання весільних короваїв, а село Пиріжна славиться гончарами.
У Шершенцях родина Дмитра та Надії Скориків відродила складний багатоденний весільний обряд, Вони облаштували екосадибу, проводять майстер-класи та зберігають місцеві традиції.
Усе найцікавіше з усього району представлено на «Кодимафесті» в селі Івашків.
Кодимщина має буремну історію національно-визвольних змагань ще з XVII століття. Напис на пам’ятнику, нещодавно встановленому в центрі Івашкова, повідомляє, що село засноване у XVI столітті.
Отже, матеріалу для створення фестивалю є чимало – і аура місця, і автентика, і майстри, які залюбки поділяться своїми секретами. До того ж є чимала підтримка з боку чиновників і місцевих бізнесменів. Село хоч і невелике, проте доглянуте і чепурне. Сільський голова Петро Погорілий та його брат Михайло, керівник місцевої агрофірми, дбають про його благоустрій.
Напис на автобусній зупинці «Я люблю Івашків»
Чистенький, проте зачинений на свята базарчик
Меморіальна дошка в пам’ять про військового, що загинув під час боїв під Дебальцевим
Отже, кожна сільська рада має свій павільйон, де представляє те, чим багата ця місцевість – місцева їжа, старожитності, ремесла та самодіяльні колективи. Парують казани з юшкою та кулішем на котунях – печах просто неба.
Нагулявши апетит, можна поповнити сили, скуштувавши голубців, бринзи, пирогів із печі, сидячи в холодку на березі річки.
Павільйони облаштовані у вигляді хат, у них відтворено традиційний інтер’єр – килими на стінах, ліжка з купою вишитих подушок, земляна долівка, вкрита духмяними травами («Кодимафест» відбувається на Зелені свята, отже, дубові гілки, оберемки рути-м’яти, аїру та іншого цілющого і запашного зілля прикрашають все довкола)
Мешканець сусіднього села розповідає, що за його дитинства, у 70-х роках, у багатьох хатах зберігалися земляні долівки. Влітку вони виконували функцію кондиціонера – давали відчуття прохолоди. Зілля встеляло підлогу, як килим, і напоювало кімнату дивовижними пахощами, які також мали антисептичну та антигрибкову дію. Так само як і вапно, яким хата білилася ззовні та зсередини щовесни.
А ще по білому вапну дуже добре малювати – квітковий та рослинний орнамент прикрашає стіни будинків.
Це справа рук студентів Одеського художнього училища. Розписи на хатах, як і загальне оформлення фестивалю, виконані зі смаком і розумінням місцевої традиційної естетики. Чого тільки вартий дитячий майданчик – Котруца (на Кодимщині так називають маленьку нішу-схованку біля печі, напевно, улюблене місце для дітлахів)!
Лабіринти і халабуди з кукурудзяного бадилля, великі солом’яні коники і баранці, на яких можна залізти, гойдалки – все виглядає дуже симпатично, автентично і весело.
Художнім оформленням фестивалю займаються студенти Одеського державного художнього училища ім. М. Б. Грекова під керівництвом викладача Віктора Гоманюка.
Щороку вони приїжджають на виробничу практику до Івашкова і прикрашають село своїми розписами. Студенти здружилися з місцевими мешканцями, які чекають на їхній приїзд і залюбки підгодовують чим багаті.
Козак Мамай зображений на стіні сільського клубу.
Пан Віктор розповідає, що, не зважаючи на складні умови роботи просто неба, студенти залюбки їдуть сюди. Вони ретельно готуються, досліджують традиційні орнаменти Південного Поділля. Сам процес підготовки і створення муралів також дає цінний матеріал. Кольоровий альбом «Кодима» – літопис фестивалю за два роки – є курсовою роботою студентки ОДХУ дизайнерки Ірини Хомич.
Проспекти та флаєри фестивалю також розроблені юними художниками, які вправляються в дизайні поліграфії.
Трипільська хата розписана у кольорах, властивих для трипільської кераміки. Для того щоб зробити цей нібито невибагливий розпис, художникам знадобилося опрацювати чимало матеріалу щодо культури та історії давньої землеробської цивілізації. Здобуті знання та позитивні враження збагачують арсенал образних засобів майбутніх художників та дизайнерів, формують унікальний стиль молодих українських митців.
Ця двоповерхова будівля є історичною реконструкцією трипільської хати і побудована за тією ж самою технологією, що і декілька тисяч років тому. На першому поверсі розташовувалася худоба, яка слугувала природним «обігрівачем» будинку, забезпечуючи «теплу підлогу» людям – мешканцям другого поверху.
Гості фестивалю мали змогу взяти участь у толоці (місцева назва – Клака), замісити глину і побудувати будинок, як справжні трипільці. Один івашківський дідусь розповів, що й досі дехто будує клуні (господарські споруди) за цією технологією. Основа робиться з дерева і покривається сумішшю землі або глини із сіном. Чому б і ні – матеріали всі можна взяти безкоштовно, у прямому сенсі під ногами.
За історичну частину фестивалю відповідають науковці та студенти з Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. В’ячеслав Кушнір, декан історичного факультету – уродженець Кодимщини, захоплений краєзнавець і патріот своєї малої батьківщини. Цього року відбувся майстер-клас із археологічних розкопок – за допомогою лопаток і віничків можна було попорпатися в пісочниці і знайти артефакт – глечик, наприклад.
Ярмарок – комерційна частина фестивалю – це можливість заробити місцевим виробникам. Ось такі симпатичні віники із сусідньої Савранщини, біля яких хочеться сфотографуватися.
На жаль, окрім віників, більше не було оригінальних виробів, хіба що декілька яток із вишиванками і дерев’яними ложками. Хотілося би бачити більше сувенірів авторської роботи в народному стилі – кераміки, біжутерії, торбинок тощо. Сподіваємося, що попит сформує пропозицію, і наступного року на ярмарку буде цікавіше.
Музична частина фестивалю досить строката – лірники, кобзарі, численні самодіяльні колективи з’їхалися з багатьох сіл району. У гучному вечірньому концерті на головній сцені грали музичні гурти з Києва («Біла вежа»), Вінниці («ТіК»), Івано-Франківська («КораЛЛі») тощо. Їхня участь була проспонсорована місцевими підприємцями та за сприяння депутатів від різних політичних сил, подеколи тих, які конкурують.
Окрім розважальної функції, фестиваль вирішує також декілька інших завдань. Здійснюється діалог між містом і селом. Мешканці великих міст можуть відпочити на природі, поїсти смачної домашньої їжі, попити води з криниці, більше дізнатися про життя села. Мешканці сусідніх населених пунктів теж мають розвагу – себе показати та інших подивитися. Притік нових людей і вражень дуже важливий для людей села – вони буквально занурені у роботу, у них не вистачає часу на культурне життя. Пані Олена, мешканка Івашкова, розповідає, що вже багато років нікуди не виїжджає. Вони з чоловіком вирощують овочі на продаж, а також мають курей і худобу, яка вимагає постійного догляду. «Ми би і хотіли, може, десь поїхати, відпочити, але не можемо покинути господарство ні на день».
У пані Катерини, яка прийняла нас у своїй хаті, подібна ситуація. У них в господарстві три корови, на подвір’ї стоїть трактор. Земля не відпускає людей, яких годує. Роботи достатньо, але молодь виїжджає через те, що хоче якось себе проявити, мати вибір, мати більш цікаве життя. Фестиваль для місцевих – це довгоочікувана подія. Можливість гарно вбратися, відкласти всі поточні справи, вийти на центральний майдан, привітатися із сусідами, послухати музику, потанцювати, подивитися на нові обличчя.
Для гуртків самодіяльності з навколишніх сіл це також чудова можливість показати себе – заспівати або станцювати на сцені, отримати зворотний зв’язок від публіки. Молодь отримує можливість проявити свої творчі та організаторські здібності, завести друзів.
Виховується розуміння того, що треба зберігати автентику, традиції, самобутність, старовинні предмети побуту, які вже мають музейну цінність. На жаль, у селі буває, коли унікальні старовинні рушники йдуть на ганчірки.
Гості з «великої землі» мотивують жителів невеликого аграрного району, віддаленого на сотні кілометрів від великих міст, розвиватися, покращувати інфраструктуру, якість життя, лобіювати свої інтереси принаймні на обласному рівні. Дорога Балта-Кодима, яка в перші роки проведення «Кодимафесту» була в жахливому стані, нарешті відремонтована. Може, колись дійде черга й до облаштування залізничної станції Кодима, особливо громадських туалетів.
Мешканці села отримують змогу заробити, продаючи свою продукцію або здаючи житло в оренду. Багато хто з містян, побувавши в Івашкові на фестивалі, захоче повернутися сюди знову в інший час – відпочити, порибалити, сходити в ліс по гриби. Можливо, натренувавшись на організації літнього фестивалю, івашківці влаштують і зимові гуляння?
Так «Кодимафест» став локальною культурною подією, навколо якої згуртувалася велика кількість людей різних професій, проте зі спільними інтересами, із різних міст та сіл. Вона надихає на саморозвиток, відкриття нових талантів, збереження культурної спадщини, дає людям із периферії додатковий заробіток, а головне – відчуття власної цінності та значущості у всеукраїнському контексті. «Кодимафест» відкриває всій Україні досі маловідомий, але вартий уваги регіон – Кодимщину, додає до строкатої туристичної мапи цей зелений і гостинний край.
Текст: Дар’я Гармидер
Фото: Юлія Крижевська
