Українські спортсмени днями отримали три золоті, три срібні та одну бронзову медаль на чемпіонаті Європи з бразильського джиу-джитсу в Іспанії. Перемоги на European Continental PRO, зокрема, здобули Богдана Голуб (у категорії до 70 кг) і Ярослав Кізенко (до 73 кг), а також другі місця на чемпіонаті посіли Олександр Матвійчук та Іван Гладуш. DUMKA поспілкувався з відомою спортсменкою Богданою Голуб, яка, крім джиу-джитсу, професійно займається кросфітом. Наскільки важко освоїти нетиповий вид спорту, чи вистачає часу на дозвілля та хобі, та хто на кухні головний – вона, чемпіонка Європи, чи чоловік, до слова, віце-чемпіон?
Вітаємо з крутим виступом в Іспанії. Усі українські ЗМІ писали про перемогу вашої команди. Відразу хочеться запитати – чому бразильське джиу-джитсу?
Вирішила знайти класного чоловіка (сміється). От чесно. Був якийсь переломний момент у житті: займаюся спортом, нормальна дівчина, а кохання своє довго не могла знайти. Ще й класична тренажерна зала набридала. Хлопці, з якими займалася, порадили спробувати себе у джиу. Я подумала: а чому б ні? Це боротьба, там багато сильних і класних хлопців… Мені був 21 рік, і я таки знайшла в цьому виді спорту свого чоловіка, з яким уже майже п’ять років разом. Хоча, направду, сам джиу неймовірно захопив із перших тренувань.
Знаєш, у джиу спортсмена зацікавлює геть усе. Коли я борюся, коли у спарингу – почуваюся вільно й комфортно. Так, звичайно, я втомлююся фізично. Але голова очищується від поганих зайвих думок. Усі, хто коли-небудь займався джиу, підтвердять – після спарингів ти ніби перероджуєшся психологічно. Певно, тому в цьому спорті багато хто відзначає важливість філософського мислення.
Як зараз розвивається джиу-джитсу в Україні? Чи багато в тебе суперниць на внутрішній арені?
Як говорить мій чоловік (Олександр Матвійчук, віце-чемпіон Європи, пурпуровий пояс – прим. авт.), в Україні в тебе конкуренток немає. Дівчат насправді досить багато. Але є така тенденція, що зі мною не хочуть боротися (усміхається). Дійшло до того, що в Україні мені доводиться реєструватися в останній день подачі заявок. Чесно. Я реєструюся, і деякі суперниці відразу знімаються зі змагань. Не знаю, чому. Можливо, просто бояться. Але важливо відзначити інший момент. Проблема в тому, що насправді одного об’єднаного чемпіонату України з джиу нема. Є дві федерації в країні, які проводять два різні чемпіонати… Але загалом тенденція така – що цей, як ти сказав, нетиповий вид спорту стає все більш популярним.
Ти згадала чоловіка. Ви тренуєтеся разом?
Так, він – мій головний тренер. Насправді у багатьох залах в Україні з різних видів спорту досі поділяють спортсменів за гендерною ознакою. Якщо ти дівчина, то маєш тренуватися лише з дівчатами в групі. У нашій залі, і це наша принципова позиція, усі тренуються разом. Ми – одна команда. От зараз актуальна тема – як подолати насильство в сім’ї. Я переконана: якщо дівчина щодня тренується з чоловіком разом, усі бар’єри зникають самі собою. Ми навіть на татам разом у спаринг стаємо. Більше того – буває так приємно зробити больовий прийом чоловіку й бачити його безвихідь. А те, що хлопці не можуть тренуватися разом із дівчатами, – неймовірно дурний стереотип.
Ми заговорили про стереотипи. От ти – чемпіонка Європи, а чоловік – віце-чемпіон. А хто готує вечерю на кухні?
Насправді Олександр дуже смачно готує (усміхається). І справді, більшу частину часу він на кухні. Якщо відверто, то готувати мене навчив саме чоловік. Власне, м’ясом у домі й досі займається чоловік.
Щодо тренувань. Інколи справді буває, що я його перемагаю. Але це ніби в піддавки. Знаєш, є такий вид тренування – робота лайтово. Ми це називаємо «ролитися». Ми піддаємося одне одному, щоб один рух переходив у інший… На змаганнях це не так. Там ти очікуєш моменту – і робиш жорсткий прийом. Якщо Саша буде боротися серйозно проти мене, як на змаганнях, звичайно, шансів у мене нуль. Але, буває, на тренуванні я можу зловити момент, щоб зробити больовий прийом. Таке трапляється нечасто і тільки через його неуважність.
Тебе чоловік привітав з 8 Березня? Взагалі – відзначаєш Міжнародний жіночий день?
Якщо чесно, то ні. Зараз дехто вітає жінок з 1 березня – типу початок весни. Але ми 1 березня були у Львові на змаганнях. Весна прийшла – і ми її зустріли разом, у команді. А от 8-го я попросила його нічого мені не дарувати. Я дуже холодно сприймаю це свято впродовж усього життя, не тільки зараз, коли це стало модним. Я ніколи не кайфувала від «жіночого дня». Думаю, що компліменти, як і подарунки, закохані можуть дарувати одне одному будь-коли.
Крім джиу, ти ще професійно займаєшся кросфітом. Як це вдається поєднати?
Думаю, що ці види спорту насправді доповнюють один одного. Досягнення, які я маю у джиу, безпосередньо залежать від кросфіту. І навпаки. Кросфіт – це силова підготовка, на якій люди вдосконалюють швидкість, гнучкість, витривалість… Те ж саме в мене залучено у джиу. Це ідеальне співіснування двох спортивних напрямків.
Коли нові знайомі дізнаються, чим ти займаєшся, як реагують? Стереотипів же, на жаль, досі багато.
Знаєш, спорт не вбив у мені дівчинку, якщо ти про це. Спорт, регулярні тренування і змагання ніколи не заважали мені залишатися жіночною. Думаю, що якраз навпаки – спорт подарував хорошу фігуру й підкреслює принади. Зрозуміло, що в мене в житті спортивний стиль одягу. Але це не заважає мені одягати сукні чи на якісь важливі заходи взувати туфлі на підборах.
При зустрічі, коли мене бачать уперше, кажуть, що на фотографіях виглядаю більшою. Іноді зустрічаю людей, які мислять стереотипно. Наприклад, що джиу – це не для жінок. Мовляв, що взагалі жінка не має займатися єдиноборствами. Але ми живемо в сучасному суспільстві та власним прикладом демонструємо, що дівчата можуть бути сильними, спортивними й гарними…
А які в тебе хобі, крім спорту?
Спорт – життя і професія. Щодо хобі – їх багато. Насправді люблю знімати мотиваційні відео, пропагувати спорт. Неймовірно кайфую, коли бачу, що люди, які в мене займаються, зростають. А ще я люблю відчувати, що людей мотивує мій приклад. Також люблю сноуборд. Намагаємося щороку виїхати покататися.
Після перемоги в Іспанії, де за вашу команду можна вболівати в майбутньому? Які плани на найближче майбутнє?
Якщо говорити про змагальний сезон, то у квітні ми командою їдемо на відкритий чемпіонат Риму – у кімоно й без кімоно. Також плануємо в кінці квітня поїхати на чемпіонат в ОАЕ, але ще не знаю, чи витягнемо фінансово, адже участь у змаганнях за свій рахунок. Улітку проведемо спортивні збори в Карпатах. Команда – до 60 осіб. Будемо брати участь у різних українських змаганнях. Позиція нашої команди – у турнірах мають брати участь усі. Навіть ті, що ходять у залу лише «для себе» займатися, усе одно з часом помічають успіх інших і записуються на змагання. Також плануємо з чоловіком у майбутньому відкрити свою академію. Це буде сімейний бізнес.
Назви, будь ласка, свій власний «топ-5» причин, чому дівчата повинні прийти у джиу?
О, їх значно більше, ніж п’ять. Передовсім, це дарує емоції. Це дуже гарно. Дівчина в кімоно виглядає дуже кльово й сексуально. А ще – ти стаєш більш упевненою в собі. Стаєш гнучкою, у тебе більше починає працювати голова, до того ж у різних напрямках. Це я вже мовчу про витривалість, силу фізичну й силу волі. Також можна бути впевненим у самообороні. Але якою б сильною я не була, у незрозумілій ситуації на вулиці краще втечу. Розумієш, коли ти професійний спортсмен, то сприймаєш вуличні розбірки по-іншому. Ти розумієш, що твої знання й сила мають бути застосовані не так.
Розмовляв Вадим Лубчак.
Фото з архіву Богдани Голуб
