То був один із найщасливіших днів мого дитинства та, мабуть, і всього життя. Двері літньої кухні були навстіж, бо йшов жар від печі, із якої мама щойно дістала спечені пиріжки. На вулиці було свіжіше, ніж у приміщені, але теж доволі тепло. У двір можна вже вибігати без шапки й верхнього одягу. Над городом у сонячних променях вигравав тремтливий пар. Так приємно і лоскітно на душі. Весна ж бо!
Усі були вдома. Ще й надвечір найстарший брат приїхав із технікуму. Мама йому повідомила, що завтра в мене день народження. Брат поцікавився, скільки ж мені років. Я пошелестів папірцями від цукерок «Пілот», не знаючи, як одним словом сформулювати свій вік. Тому відповів, як є: «Сьогодні – чотири, а завтра буде п’ять». Відповідь розсмішила брата.
Із часом я легко вичислив: цей щасливий день припав на 7 квітня 1979 року. Уже дорослим дізнався, що ця нехитра сімейна історія відбулася в останній місяць життя Володимира Івасюка – у 20-х числах того квітня відомого композитора не стало. Я ніяк не міг зрозуміти, як могло обірватися таке молоде й талановите життя, коли буяла така розкішна весна? Коли сонце і тепло, зелень і птахи, радість і щастя! Коли для мене життя тільки починалося, і здавалося, що попереду все найкраще й найцікавіше. Як піднялася ворожа рука? Чому така несправедливість?
Ці питання хвилюють українців уже чотири десятиліття. Кримінальні справи щодо вбивства відомого композитора, яке радянська влада видала за самогубство, то порушували-відновлювали, то знову закривали. Ніхто не поніс покарання за тяжкий злочин не тільки проти надзвичайно талановитої людини, а й усієї України. Тоді ж, навесні 79-го, я ще не переймався цим і взагалі не чув про Івасюка, на відміну від брата. Бо ж не всі українські студенти сімдесятих співали виключно комсомольські пісні. У їхньому репертуарі знаходилося місце і для «Червоної рути», і для «Водограю», і для «Я піду в далекі гори».
Мистецький доробок Володимира Івасюка – настільки непересічне явище, що без нього просто нереально уявити українську естрадну пісню. Прибери його – й отримаєш вакуум! Від усвідомлення України без Івасюка стає моторошно! Твори молодого композитора й поета стали немовби ковтком свіжого повітря, кришталевим струменем із незамулених джерел. Особисто я відчуваю в них подих весни. Та й уся творчість Івасюка, і його постать для мене – суцільна весна. Вибухова і відверта, нестримна і нарозхрист. Як та весна мого дитинства, яка настала раптово та вразила своїм теплим і п’янким подихом.
Для самого ж Володимира Івасюка весна стала не тільки кінцем, а й була його початком. Народився композитор саме навесні, 70 років тому – 4 березня 1949 року в містечку Кіцмань на Буковині в родині вчителів. Музикою хлопчина займався з дитинства. Вона стала його покликанням, хоча за освітою Володимир – медик.
«Він закінчив музичну школу за двома класами – скрипки й фортепіано. Вступивши до медичного інституту, усе одно ходив на вечірній курс у музичне училище, яке славилося своїми вчителями, – розповіла DUMKA наймолодша сестра композитора Оксана Івасюк, кандидат філологічних наук, доцент, завідувачка науково-дослідної лабораторії грінченкознавства Київського університету імені Б. Грінченка. – Закінчив медінститут. Вступив до аспірантури, почав навіть проводити досліди й писати дисертацію. Про нього говорили як про перспективного науковця. Однак музика переважила, і Володимир облишив усі види діяльності, крім композиторської. Думаю, після популярності «Червоної рути» він зрозумів, що хоче бути саме композитором. Це був сильний і вмотивований крок».
30 років тому засновано один із найпопулярніших в Україні фестивалів, назву якому дала пісня «Червона рута». А пізніше, у часи незалежності України, Володимиру Івасюку присудили посмертно Державну премію імені Т. Шевченка (1994) та звання Героя України (2009). У Львові встановлено пам’ятник композитору, у Чернівцях є музей, іменем Івасюка названі вулиці в низці міст. А ось щодо тих, хто підняв руку на митця, то маємо тільки загальні формулювання – імовірні вбивці співробітники КДБ. Шухляди московських архівів досі міцно стулені.
За словами Оксани Івасюк, до 70-річчя брата у Львові й Чернівцях, містах, тісно пов’язаних із життям і творчістю Володимира, кілька днів поспіль триватимуть численні мистецькі акції, вечори, концерти. У кращих залах, за участі симфонічних та камерних оркестрів. Відзначатимуть ювілей великого українця у рідній Кіцмані, Луцьку, Вінниці. У цей час пісні Івасюка звучатимуть і в інших українських містах.
«Мої улюблені братові пісні “Вернись із спогадів” і “Літо пізніх жоржин”, – продовжила пані Оксана. – Дитиною я була свідком, як писалися пісні “Два перстені” і “Колиска вітру”. Вони також мені подобаються, навіюють певні спогади. Пам’ятаю, Володимир їздив до Богдана Стельмаха відшліфовувати текст і ввечері якісь деталі опрацьовував. А в мене саме були канікули».
Володимир Івасюк назавжди залишиться тридцятирічним. Молодим і гарним. Як і його неперевершені пісні. Як і весна, яка невдовзі буятиме по всій Україні.
Віктор Цвіліховський