Добрива розбрату: кому потрібно, щоб аграрії платили більше?

Імпортні мінеральні добрива, які в грудні раптово було заблоковано по всьому периметру кордону, почали розмитнювати. Проте така тривала затримка, та ще й без будь-якого пояснення причин імпортерам, уже спровокувала стрибок цін на цей товар, які, ймовірно, ростимуть іще. Окрім того, проблеми на шляху від виробника міндобрив до кінцевого споживача, тобто аграрія, виникають не вперше, причому зазвичай перед посівними кампаніями.

Причиною для зупинки на кордоні імпорту міндобрив стала нібито боротьба з контрабандним завезенням російських добрив, про що на офіційному рівні відкрито не заявляли. В Українській аграрній конфедерації кажуть, що крига – після того як було відібрано проби різних добрив і вони пройшли через офіційні лабораторії, сертифіковані для роботи з митницею, – таки скресла. І херсонський, і миколаївський порти, і ще деякі митниці мінеральні добрива вже розмитнюють, але – з окремих країн: з Болгарії, Грузії, Туреччини тощо. А ось білоруського виробництва досі стоять – їх, імовірно, перевіряють на причетність до російських виробників, які наразі перебувають у санкційному списку.

Чужі мішки для російської селітри

Вся ситуація загалом уже спричинила здорожчання добрив, тож аграрії шукають додаткові гроші, які доведеться вкладати у посівну. Окрім того, ніхто так і не зрозумів, була чи ні контрабанда, які претензії до імпортерів і чи планує уряд втручатися у розв’язання проблеми і якось допомагати вітчизняним виробникам, які потерпають через зависоку ціну на газ. З одного боку, про те, що до нас нібито всілякими правдами й неправдами завозять з Росії мінеральні добрива, передусім аміачну селітру, якої потрібно найбільше, не казав хіба що ледачий. А з іншого, жодного офіційного підтвердження цієї інформації побачити не вдалося. Мовляв, добрива виробництва російських компаній примудрюються перефасовувати у мішки виробників інших країн і саме так завозять російську хімію в Україну. У змові з росіянами нібито підозрюють не тільки білоруських постачальників, але й виробників з інших країн, які вийшли на наш ринок, коли завдяки вжитим на рівні країни заходам зменшилася частка російського товару.

Насправді можна допустити два варіанти: або везуть, використовуючи «сірі» схеми, одна з яких – оті самі чужі мішки для російської селітри, або не везуть, і тоді напрошується висновок, що комусь вигідно спровокувати стрибок цін на добрива в акурат перед весняною посівною. В будь-якому разі з ситуацією, яка ще з грудня закрутилася в тугий вузол, потрібно розбиратися. Навіть те, що на митницях її почали відпускати, не є тією крапкою над «і», яка дозволяє спускати все на гальмах. Та державні органи, які б мали урегулювати проблему, попри скандал на всю країну, продовжують уперто відмовчуватися, тож складається враження, що другий варіант ближчий до істини. Або можливі обидва, що більш ймовірно. І тоді, радше за все, реалізацію першого вміло використовують, аби приховати власні інтереси, паралельно реалізовуючи й другий.

Що ж до участі імпортерів у таких схемах, то тут потрібно зауважити, стверджує голова Спілки агрохіміків України Сергій Рубан, що українські імпортери укладають угоди з прямими виробниками добрив, інакше неможливо отримати сертифікати походження товару. При купівлі добрив через «другі руки» на кордоні має сплачуватися чималеньке додаткове мито. Договори про вільну торгівлю і про уникнення подвійного оподаткування мають досить жорстку процедуру виконання. Окрім того, каже експерт, реекспорт російських добрив не вигідний економічно. Постачання російських добрив на підприємства Литви, Казахстану, Білорусі, Узбекистану, Туреччини, Грузії, Польщі, Болгарії, США, перефасування їх в іншу тару, отримання внутрішніх документів і перевезення цих добрив в Україну додають до їхньої вартості від 50 до 100 доларів на тонні (при поточній експортній ціні селітри 168-175 доларів за тонну FOB «Чорне море»).

Скільки з РФ завозять офіційно

Росія традиційно була одним із найбільших постачальників мінеральних добрив в Україну – аж поки в нас не почалася війна на сході й уряд не заборонив торгівлю з цілою низкою російських підприємств. У цей санкційний список, хоч і не всі, але потрапили і російські виробники мінеральних добрив.

Як повідомили DUMKA у Національному науковому центрі «Інститут аграрної економіки», за дев’ять місяців 2018 року Україна в перерахунку на діючу речовину імпортувала 321,4 тис. тонн азотних мінеральних добрив. З них частка російського імпорту складає 17 %, або 54,8 тис. тонн. Ще у 2015 році частка російських добрив в загальному їх імпорті складала 83 %, або 263,8 тис. тонн діючої речовини.

Таке зниження імпорту російських добрив обумовлено, передусім, введенням антидемпінгових мит на окремі види товарів російського походження та іншими регуляторними заходами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів про пряму заборону ввезення на митну територію України окремих груп товарів, включаючи сульфат амонію. Нині офіційний імпорт аміачної селітри з Росії скоротився до мінімуму: до 0,4 % у загальній структурі імпорту 2018 року проти 51,3 % у 2015 році. За даними митної статистики, кажуть в Інституті аграрної економіки, за дев’ять місяців минулого року офіційно кордон перетнуло лише 365 тонн російської селітри. Та, як мовиться, святе місце порожнім не буває, тож водночас суттєво зросло її постачання з Узбекистану, Грузії, Казахстану, Польщі й Болгарії. До речі, у тому ж таки 2015 році аміачна селітра, крім внутрішнього виробництва, надходила тільки з трьох країн: Росії (51,3 %), Узбекистану (41,1 %) й Казахстану (7,6 %). А вже торік з’явилися нові постачальники цього виду добрив: це, зокрема, Грузія, Польща, Болгарія, Туреччина, Литва й Румунія.

Упали, якщо порівнювати з попередніми періодами, постачання на український ринок не лише російської селітри, але й карбаміду. Що ж конкретно везуть нині з Росії та в яких обсягах? «За минулий рік з 54,8 тис. тонн діючої речовини імпортованих з Росії азотних добрив найбільшу частку – 60 % – становлять суміші нітрату амонію з карбонатом кальцію, які не підпадають під ембарго, майже 18,7 % займає сульфат амонію, 15 % – карбамід і 4 % – карбамідно-аміачна суміш, або КАС, – пояснює у коментарі нашому виданню заступниця директора Інституту аграрної економіки, завідувачка відділу земельних відносин і природокористування Ольга Ходаківська. – Попри те, що російські постачання найбільш популярних серед вітчизняних аграріїв добрив – аміачної селітри, карбаміду й КАС – зменшилися, досить високою залишається частка Росії в постачанні комплексних добрив, яка нині становить 56 %, хоч і їхні обсяги порівняно з 2017 роком торік скоротилися більш ніж удвічі».

Проте, кажуть у Союзі хіміків України, саме постачання комплексних добрив – одна з тих схем, яка дає змогу російським виробникам, граючись зі складом добрив, постачати свою продукцію. Аміачну селітру заборонили? Так ми до неї трохи домішок додамо, та ще й таких, що у серйозних лабораторіях не беруться визначити, що там досипали, – і завеземо в Україну вже під маркою комплексних мінеральних добрив. Заковика в тому, що добрива українського виробництва дорогі, а те, що завозиться з Росії, – набагато дешевше, а наші аграрії рахують кожну копійку, тому більш дешева продукція користується у них і більшим попитом (про якість, на жаль, згадують уже тоді, коли стається якийсь форс-мажор, тож це – тема окремого матеріалу). А торік, як і в попередні періоди, саме російські добрива залишалися найдешевшими: карбамід коштував 451,8 долара США за тонну діючої речовини, сульфат амонію – 723,8 долара, аміачна селітра – 518,7 долара, КАС – 420,9 американського долара. Водночас тонна литовського або білоруського КАС, які торік були лідерами постачання до нас цих добрив, коштувала 620-630 доларів за тонну діючої речовини, що на 200 доларів більше. Тому позиція аграріїв тут зрозуміла.

Золота формула ринку міндобрив

Якщо спробувати спрогнозувати подальший розвиток подій, то найбільш імовірним видається такий: усі заблоковані на митницях і в портах добрива таки розблокують, а проблема як була, так і залишиться. Тобто для аграріїв – це зависока ціна добрив вітчизняного виробництва, а для вітчизняних виробників – зависока ціна газу, з якого добрива виробляють. Уже зараз імпортери кажуть, що їхні добрива пройшли всі перевірки, які їм влаштувала митниця, і до якості товару жодного з постачальників поки не було жодних претензій. З Росією все зрозуміло: є контрабанда – потрібно жорстко перекривати для неї всі шляхи, та навіть якщо її не буде, нам, зважаючи на те, що зараз відбувається, з країною-агресором аж ніяк не однією дорогою. Залежати тільки від імпорту, переконують експерти, нерозумно, тож потрібно шукати шляхи, які дадуть змогу здешевити мінеральні добрива українських виробників. А ось як це зробити, кажуть, є кілька шляхів.

«Проблема, пов’язана з мінеральними добривами, насправді має макроекономічний характер, тож розв’язати її точковими заходами неможливо, і ми це чітко розуміємо, – зазначає у коментарі DUMKA генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль. – Україна тривалий час була одним із найбільших виробників, який входив у десятку експортерів азотних добрив. Проблема виникла тоді, коли почалися складнощі з ціною російського газу, до яких додалися політичні аспекти. У структурі собівартості азотних добрив до 60-70 % – вартість природного газу. Зараз ситуація тільки загострилася. Хоч, можливо, це комусь видасться непатріотичним, але я скажу, що якби ми сьогодні мали нормально сформований вільний ринок імпортних мінеральних добрив, це дало б змогу аграріям почуватися впевненіше напередодні посівних. А ще краще було б, якби ми були забезпечені українськими добривами, але в нас складаються дуже непрості стосунки з нашими хіміками: в окремі місяці вироблені в Україні міндобрива на внутрішньому ринку були вдвічі дорожчими, ніж ті, які йшли на експорт».

Такі перекоси у ціновій політиці бувають тоді, зазначає експерт, коли ринок схильний до монополізації. «Будь-який ринок – це система, яка чітко працює, якщо витримується певна пропорція, – пояснює DUMKA голова Спілки агрохіміків України Сергій Рубан. – Дві третини зазвичай займає внутрішнє виробництво, і десь третина – імпорт. Зустрічаються й інакші розклади, на геть закритих ринках, як, наприклад, у Саудівській Аравії чи РФ, де кількість імпорту не перевищує 5 %, і лише окремих спеціалізованих позиціях – до 10 %. Відповідно, щоб нормально забезпечити нашого аграрія добривами, потрібно мати оці два складники: обов’язково імпорт і обов’язково внутрішнє виробництво. Та оскільки у нас внутрішнє виробництво є монополізованим, воно не диверсифіковане, а як наслідок – ми маємо проблему з тим, що виробники починають викручувати руки аграріям, бо собівартість виробництва переважає зараз усі розумні межі».

Китайський досвід для українських потреб

Як розв’язувати проблему, зважаючи на те, що годі чекати дешевого газу українського походження – Україна як держава не готова допустити до видобутку свого газу хіміків, які займаються виробництвом мінеральних добрив? «Є інше джерело, – каже Павло Коваль, – можна синтезувати газ із бурого вугілля, як це робить Китай, котрий сьогодні стає одним із найбільших виробників азотних міндобрив. Діють схожі програми і в Північній Кореї. Україна не просто має поклади такого вугілля – у західних областях, на Кіровоградщині, уже навіть розроблено відповідні бізнес-проекти. А Китай навіть давав нам кредити за досить прийнятною ціною, щоб розгорнути цілу програму з виробництва газу спеціально для виробництва добрив».

Можна також видобувати сланцевий газ, який теж знаходиться не на окупованій території. «Це питання комплексне, і ми звертались і до Кабміну, і до профільного комітету Верховної Ради, і до Торгово-промислової палати, інших органів, які можуть бути причетними до його вирішення, передусім Мінагрополітики, – зазначає керівник Української аграрної конфедерації. – Всі розуміють, що є проблема, але системно її так і не почали розв’язувати, а аграрії продовжують від цього страждати».

Йдеться, передусім, про додаткові затрати, які вже лягають саме на плечі агровиробників. Так, аміачна селітра тільки за останній місяць, коли міндобрива виявилися заблокованими на кордоні, вже додала у ціні 400 грн на тонні. Здорожчав і карбамід, щонайменше на 800 грн на тонні. Сказати, що зростання цін припиниться разом із розмитненням останнього затриманого у грудні вагона, буде неправильно: все залежатиме від того, наскільки пропозиція цього товару на ринку задовольнятиме його попит.

Нині, відзначають в Інституті аграрної економіки, українські аграрії забезпечені мінеральними добривами лише на 65 %. Тобто, порівняно з фермерами європейських країн, наші фермери в розрахунку на гектар загалом вносять добрив утричі менше. Основна причина цього – висока вартість вітчизняних добрив, а для її зниження необхідно здешевити сировину. «Одним із варіантів розвʹязання цієї проблеми, – вважає Ольга Ходаківська, – є реалізація програми “Синтез газу з газового вугілля”. У її рамках шляхом газифікації бурого і кам’яного вугілля отримують синтез-газ, який використовується при виробництві хімічної продукції – аміаку, метанолу, мінеральних добрив, а також синтетичного природного газу. Тож у будь-якому разі шляхи розв’язання проблеми є, питання лише в тому, хто візьметься за їхню реалізацію».

Зрозуміло, що кожному своя сорочка до тіла ближча, але ж саме від наших фермерів безпосередньо залежить продовольча безпека країни, а в останні кілька років – і макроекономічна стабільність, оскільки близько 40 % валютної виручки, яка надходить у країну, забезпечується агробізнесом. Тож як не крути, а виходом із ситуації, що склалася, може бути або забезпечення нашої хімічної промисловості власною сировинною базою за рахунок українського газу, який матиме адекватну ціну, або будівництво заводів із газифікації вугілля, які дадуть змогу виробляти азотні добрива саме таким чином.

Текст: Лариса Вишинська