Про те, що вона в нього по вуха закохана, знали всі, крім нього. Здавалося, вона сама навмисно розпускає інформацію про це, аби з часом чутки дійшли й до нього. Сама йому освідчитися вона соромилася чи боялася. Хоча, мабуть, це було одночасно – і соромилася, і боялася.
Вона – Ксеня, красива й успішна дівчина, добре, але трохи старомодно вихована, тому і вважала, що перший крок має зробити він. Денис – класний хлопець, та трохи «затягнутий», не ботан, але й не паливода, розумний і скромний. Він вперто не помічав знаків уваги з її боку, хоча, правду кажучи, з дівчатами у нього взагалі не дуже складалося. Його більше цікавили комп’ютери й комп’ютерні ігри-стратегії. Зокрема, в той час була популярною гра «Козаки», про неї він міг розводитися вічно, а на амурні пригоди часу відтак не вистачало.
Ну і ми – друзі Ксені й Дениса, так би мовити – спільна компанія. І Новий рік, який невблаганно насувався. Кожен з прийдешнім роком пов’язував якісь свої надії, кожен мріяв і вірив, що все здійсниться. У тому числі й Ксеня, яка твердо постановила, що в Новому році в неї з’явиться хлопець. Більше того – не просто в наступному році, а в саму новорічну ніч. І не якийсь там хлопець, а цілком конкретний – Денис. Словом, у неї була не просто надія, а цілий розбудований план.
У якому кожному з нас була відведена певна роль. Схематично все мало виглядати більш-менш так: наша компанія збирається на спільну новорічну вечірку, за столом ми сідаємо так, щоб Ксеня опинилася поруч із Денисом. Вона вдягається в якусь дуже гарну сукню, і ми всі навперейми хвалимо її вроду, розум і талант. Крім того, вона приносить якусь страву, і всі погоджуються, що страва неймовірно смачна, бо ж Ксеня ще й чудова господиня. Сміємося, їмо, випиваємо, потім вмикаємо музику і трохи танцюємо, під час «медляків» пильнуючи, щоб Ксеня й Денис залишалися самі за столом, тож виглядало логічно, що хлопець точно запросить дівчину до танцю.
Були й козирі в рукаві. Наприклад, Тарас, хлопець із нашої компанії, що не вмів тримати язика за зубами. Про нього жартували, що якщо хочеш максимально швидко розповсюдити якусь новину по місту, то мусиш по секрету розказати її Тарасу, наголосивши, щоб він – не дай Бог! – нікому не розказав. Уже за лічені хвилини все місто б гуділо про цю новину. Тарас у цьому був кращим за білборди. Так ось, Тарас під час перекуру на балконі мав усіляко під’юджувати Дениса звернути увагу на Ксеню – мовляв, і красуня вона, і самотня, та ще й поглядає на нього з зацікавленням.
Словом, все було продумано й готово. Усі ми – не тільки Ксеня – вірили, що в новорічну ніч здійсниться мрія, трапиться чудо. І ось новорічна ніч. Все йшло згідно з планом – розсадка за столом, розхвалювання Ксені, поради на балконі і створення ситуації для танцю. Все працювало, як годинник, але не діяло – Денис залишався байдужим. У якийсь момент Ксеня сама запросила його на танець, обвила руками шию, наче ліана, але сліпець, здавалося, нічого не второпав. Вона навіть пробувала почати з ним розмову про «Козаків», щоб хоч так завоювати прихильність хлопця, але безрезультатно. Того вечора Ксеня була богинею, але мішень її виявилася атеїстом.
Денис пішов першим, ще перед третьою – вочевидь, хотів удома ще погратися в гру. Ксеня заревіла і всім нам зіпсувала свято. Я грішним ділом навіть подумав утішити її, але в останній момент мені таки вистачило клепки в голові, щоб не руйнувати дружбу інтрижками.
Минуло понад десять років, уже і Ксеня має свою родину, і Денис давно обзавівся сім’єю, і обоє вони щасливі в шлюбі. До речі, Денис, здається, досі нічого не зрозумів, от дурко!
Тієї новорічної ночі чуда так і не трапилося. Але в підсумку все вийшло на добре – обоє героїв цієї оповідки щасливі, просто слід було трішки почекати. Дива трапляються, мрії здійснюються, просто не ставте їм дедлайнів. І все буде добре!
Андрій Любка