Чи не єдиний день, коли всі суперечки в мережі припиняються, сварки вщухають, а користувачі фейсбуку радше нагадують одну велику родину, котра святкує разом. День Незалежності України – день, коли прийнято робити певні підсумки, мінімальні прогнози, вітати один одного та, зрештою, зізнаватись у коханні їй – своїй країні. Про те, як святкують головне свято України в інтернеті, – у реакціях від DUMKA.
Насправді привітань із нагоди святкування Дня Незалежності у мережі настільки багато, що вмістити в огляд абсолютно всіх практично нереально. Однак спробуємо хоча б поверхнево пробігтися дописами та зрозуміти, про що пишуть користувачі українського сегменту фейсбуку сьогодні. Наприклад, Петро Порошенко наголосив, що свобода, воля та незалежність ніколи не давалися Україні легко. І хоча, за словами президента, сьогодні за право бути незалежними ми платимо високу ціну, ми все одно лишаємося згуртованою незламною нацією, незалежною європейською державою, єдиною та неподільною Україною, про яку століттями мріяли покоління українців-борців за свободу нашої країни.
Назар Холодницький, керівник спеціалізованої антикорупційної прокуратури, зазначив, що цей день відзначається як найголовніше свято нашої країни, оскільки є результатом боротьби українського народу за право мати свою державу.
Політична експертка Олеся Яхно-Белковська також привітала своїх читачів із Днем Незалежності, підкресливши, що, навіть незважаючи на важкі роки війни, Україна в своїй самодостатності значно подорослішала. Згадала експертка і про сьогоднішній військовий парад, емоції під час його перегляду, гідність і любов, з якими ми стали ставитися до своєї країни.
Журналістка та блогерка Роза Туманова натомість вважає, що незалежність неможливо підкорити раз і на все життя. Її потрібно підкорювати кожного дня, аби вона лишалася з тобою. Ба більше, нам ще належить перейти від задекларованої незалежності де-юре до незалежності фактичної. На думку блогерки, ми маємо навчитися бути справжніми українцями на своїй Богом даній землі, а не «совками» чи «малоросами». А тому потрібно ще чимало працювати, аби врешті отримати свою омріяну країну.
Тетяна Ричкова, волонтерка та народна депутатка, навела невеликий перелік того, чим може пишатися Україна. Це і перша в світі конституція, і легендарний «Щедрик», і українське козацтво, а також невичерпне джерело пам’яток мистецтва, культури та архітектури. Ми найбільша країна в Європі, і нам, за словами нардепки, не 27, а 1536 років.
Політичний експерт Олексій Мінаков також привітав своїх читачів із Днем незалежності, вкотре нагадавши, що наші бійці вже п’ятий рік героїчно боронять незалежність на найголовнішому фронті – військовому. І наш обов’язок як мінімум – подякувати їм і боронити незалежність на всіх можливих рівнях – інформаційному, культурному, економічному та політичному. Також фахівець додав, що це свято дратує прихильників «руського миру», адже ті прагнуть миру на умовах капітуляції перед Путіним. Ми ж продовжуємо свою боротьбу.
Євген Магда, директор Інституту світової політики, поділився традиційним для цього дня побажанням – аби у нашій державі від кожного з нас залежало якнайбільше.
Блогер Андрій Карпов наголосив, що незалежність не можна купити, її можна лише здобути у боротьбі. Боротьбі щоденній, наполегливій, з боку кожного громадянина України. Адже кожен із нас здобуває цю незалежність на своєму місці: військові – на фронті, лікарі – в операційних, бізнесмени – на своїх підприємствах тощо. Ми почали цей шлях до незалежності, і ми не повинні зійти з нього.
Журналістка та громадська активістка Олена Балаба визнала, що наша незалежність дається нам важко, але ми пам’ятаємо всіх, хто віддав своє життя за те, щоб ми зараз святкували цей день. Адже Олег Сенцов, котрий нині голодує вже більше ста днів, – це теж наша Україна. І хлопці, які відбивають атаки в окопах та бліндажах, – це теж наша Україна. Однак і люди, які не дають робити пандус у будинку параолімпійської чемпіонки, і дівчатка, котрі побили в Одесі свою однолітку ногами, – це насправді теж наша Україна. Тому нам є, над чим працювати, є, що виправляти та виховувати, є, куди рухатись та як вдосконалюватись.
А ось блогер і актор Андрій Альохін зізнався, що раніше йому здавалося, ніби головні свята – це день народження та Новий рік. Однак коли у твоєму дворі з’являються вказівники, де бомбосховище, починаєш розуміти, яке свято справді є головним.
Про героїв, котрі в різні роки віддали свої життя тільки за те, щоб нам називатися українцями, пригадав і письменник Максим Бутченко, наголосивши, що ми пам’ятатимемо тих, хто зробив цей день можливим.
Художник Сергій Бригар розповів, що незалежність, отримана Україною у серпні, насправді значною мірою стала випадковою. І таким чином, «випадковою», вона тривала до 2014 року. До початку війни з віконвічним ворогом. Цієї війни, за словами автора допису, не могло не бути, вона закономірна. Саме з її початком люди з розмитою національною ідентичністю, невиразними особистими і загальними пріоритетами, що становили в цій країні більшість, почали усвідомлювати себе вже не жителями кволенької УРСР, а українцями, людьми, належними до повноцінної європейської спільноти.
Сьогодні ж, на думку художника, День Незалежності сприймається зовсім не так, як до війни. Адже відбулося загальне переосмислення багатьох засадничих аспектів. Тепер справжнє значення незалежності розуміють відчутно більше українців, аніж в умовному 2010 році.
Олександр Дедюхін, настоятель Свято-Миколаївського храму міста Полтави, розповів, що синонімічним до слова «незалежність» є «святість», що означає «відокремлений, відділений». Як незалежність, так і святість можна втратити, загубити та знищити, але так само її можна намножувати, збільшувати та розвивати. Та й що може бути кращим, аніж споживати плоди, які приносить як незалежність, так і святість?
Лариса Івшина, головна редакторка газети «День», натомість розповіла про певний «бар’єр», який відділяє українське суспільство від повноти історичної правди. Адже і президент під час промови до Дня Незалежності згадав лише Грушевського та універсал УНР, але чомусь не згадують про тих, хто творив інституції та власне державність.
А ось письменники Дмитро та Віталій Капранови нагадали, що незалежність – це жити власним розумом на власній землі. Ми ж, на думку авторів, 27 років ходимо пустелею, і до щасливого фіналу залишилося не так багато – ще 13.
Блогер Борис Немировський переконаний, що з 27 років 23 українська незалежність провела як не в добрі та достатку, так вже точно в мирі, заколихана розповідями по стратегічні союзи з ближніми та дальніми, заспокоєна «братерством» із Росією. Прокидалася до цього незалежність лише один раз, коли спалахнула Помаранчева революція. Але й вона завершилася доволі мирно.
Це страшно, але, за словами Немировського, подарована незалежність не цінується, не має ваги. Україна почала цінувати свою незалежність лише тоді, коли вмилася кров’ю та зрозуміла, що «старші брати» – зовсім не брати, а жадібні поневолювачі. За останні роки незалежність була осмисленою, вибореною, за неї, як не страшно це сказати, було сплачено криваву ціну. Тобто вона стала такою, яку здобули, а не отримали в подарунок.
Тому, згідно зі словами блогера, сьогодні можна розуміти: як би не казилися колишні поневолювачі, як би не лізли в бійку, їм вже просто нічого не світить. Тому що і бійці, і техника є не лише на параді, а й там, де вони лізуть. Наступний парад може відбутися вже в Донецьку чи Луганську, адже ми навчилися свою незалежність виборювати, а не випрошувати.
Збирав реакції Степан Коза
