Іноді, аби пробудити всі проросійські сили мережі, достатньо поділитися на своїй сторінці однією доброю новиною. Але якою! В Одесі 83 % батьків написали заяву, що хочуть, аби їхні діти навчались українською мовою. Про те, як зламався міф про «русский город», – у реакціях від DUMKA.
Першим новину про щасливі 83 % повідомив громадський активіст Олександр Вінницький. За його словами, такі новини повинні вбити цвяхи в труну «Одєса – рускій город». І знаєте, Олександре, я ладен вам ті цвяхи подавати. Взагалі, така новина стала можливою завдяки змінам та новому Закону «Про освіту», адже саме батьки відтепер обирають мову навчання своїх дітей у початковій школі.
І хоча спершу до повідомлення Олександра частина користувачів поставилася скептично, крапки над «і» розставила директорка департаменту освіти і науки міської ради Олена Буйневич. Вона наголосила, що цифра дійсно є перевіреною і ніхто нічого не підмальовував. Та й навіщо? Адже, відповідно до Закону України «Про освіту», мовою навчання в закладах є українська, без усіляких окремих заяв.
Зрадів такій новині і громадський активіст і екс-очільник одеського осередку «Правого сектору» Сергій Стерненко. «Рускій горад», ага. Ну що, любчики, тези російської пропаганди потрохи руйнуються, не пропадемо.
Щоправда, радість за майбутніх першокласників в Одесі розділили далеко не всі. Місцевий фотограф Максим Войтенко висловив переконання, що 83 % – це показник того, у наскільки повний шпагат керівництво країни нібито ставить одеську мерію. Так, чекайте-чекайте, а це не той журналіст і фотограф, якого громадські активісти неодноразово звинувачували в сепаратизмі? А може, я все плутаю. Як завжди, не буває ж таких збігів. Хоча якщо такі шпагати навіть теоретично може влаштовувати влада, кидайте в мене камінням, але я тільки за.
На сторінці руху «Дамо відсіч Росії» таку новину, звісно, охрестили перемогою. А також додали, що новий показник є на 25 % більшим, ніж у минулі роки. А особливо цінним є те, що це свідомий вибір батьків. Отакі пиріжки, любчики. Вже чекаю наступного літа та нового збільшення відсотків. Ото палатиме десь.
Втім, для когось новина виявилася настільки радісною, що емоції навіть не дозволили написати до неї коментар. Розумію, сам ледве стримуюсь, аби не поставити крапку і не піти святкувати.
Журналістка та активістка Олена Балаба поділилася з читачами спостереженнями за «ватним» сегментом мережі. Загалом, там все доволі типово: школярів змусили, у них не було можливості обирати, ми не знайшли «русский класс» і подібне. Для «русских классов» активістка рішення все ж знайшла. Треба лише проїхати кілометрів 800 та перетнути державний кордон. Думаю, точно не заблукають.
Пояснити такий високий показник спробував художник Сергій Бригар. На його думку, одесити є доволі прагматичними людьми, і перш ніж щось зробити, вони завжди відповідають на питання «що мені з цього буде?» Тому тут не варто шукати ознак вибуху патріотизму чи примусу. Просто люди бачать перспективи українського державного проекту і вважають, що долучення до нього може бути вигідним. Знаєте, навіть такі міркування – це вже не зрада, бо ж завжди є альтернатива, до якої, дякувати богу, батьки першокласників звертатися не стали.
Сергій Оснач, член Експертної комісії з питань розповсюдження та демонстрування фільмів при Держкіно, також наголосив, що новина є перемогою. А також передав окремий привіт тим, хто купився на риторику популістів, які валили Закон «Про освіту» як «непатріотичний». Нині ж варто просто пильнувати, аби він виконувався і мова навчання в українських школах та класах справді була українською. Отака ось переможенька, яка потребує нашої пильності.
Громадська активістка Надія Яшан розповіла, як у 2000 році почала викладати українську мову та літературу в одному з одеських училищ. Пішла звідти авторка допису через небажання читати предмети для галочки та малювати оцінки. Сьогодні ж Одеса рухається в правильному напрямку, і цей показник є найкращим за весь час.
Журналіст та історик Вахтанг Кіпіані натомість прокоментував баталії у коментарях під дописом Олександра Вінницького. Каже, замість «ватників» там суперпатріоти 3-го Диванного фронту. От що за життя, всюди ті патріоти, навіть на диванних фронтах…
А ось письменник і видавець Антон Санченко вирішив побути «нудною пам’яттю фейсбука», мовляв, такий самий переполох серед проросійських громадян був десь у 2012 році через Миколаїв. За словами Санченка, ми тільки зараз починаємо пожинати плоди мовного закону двох «прекрасних» панів.
Про «русский город» та необхідність українізації написала і психологиня Ірина Берлянд. За її словами, багатомовність – це добре, але тут і зараз нехай друга мова буде якоюсь інакшою. І справді. Let it be.
Збирав реакції та святкував переможеньку Степан Коза
