«Радянська цивілізація», всупереч її нелюдяності та принциповому антиінтелектуалізму, все ж таки мала лазівки і простір для інтелектуалів, які залишалися людьми. Вона намагалася виховувати інтернаціональне населення на російській класиці, яка, по суті, заперечувала все, що творилося в країні, де соціалізм переміг розум. Вона балувала дітей прекрасними мультфільмами. які виховували сентиментальність і співчуття. Нарешті, вона вичавлювала і тим самим породжувала жахливим ідеологічним тиском жорстких, мужніх опонентів режиму. У стаді парторгів і комсоргів всі ці люди були одиницями, непотребом. Але в історії залишилися саме вони.
Дуже складно визнати, що і опоненти, і нейтральні жителі відносно вільних просторів, і байдужі громадяни, і параноїдальні адепти комунізму становили певну цілісність.
Якось мені наснився Чебурашка, що обіймає балістичну ракету. Дійсно наснився.
Прокинувшись, я спробував причепитися до ракети як до фалічного символу (фрейдизм безсмертний!) Але потім вирішив, що несвідоме подарувало мені образ режиму пізнього соціалізму.
Сьогодні йдуть із життя ті, кого ми могли б вважати громадянами «паралельного світу». Але жодного паралельного світу немає й не було. Це були прекрасні, талановиті радянські й антирадянські люди, немислимі поза контекстом тих часів. Чебурашка, крокодил Гена, навіть стара Шапокляк мали радянські паспорти.
Ми – камені єгипетських пірамід.
Вічна пам’ять.
Борис Херсонський