Дорога моя!
Сього разу – трохи політичної філософії.
Скільки разів повторювали слова Нікколо Мак’явеллі про те, що якщо тиранічний режим триває довго, то це призводить до «псування людського матеріалу»! Що народи, які жили більше 70 років в умовах несвободи, отримавши свободу чи то «доблестю», чи то «милістю долі», не можуть утримати її і легко знову потрапляють під владу тиранії.
Але урок нам не на користь — дуже вже не хочеться визнавати себе «зіпсованим матеріалом». А тому і дивуємося, чому пострадянські держави, отримавши можливість демократичного розвитку, одна за іншою перетворюються в демократії «нового» типу: від спадкової демократії Азербайджану і туркменського ханства до керованої демократії в Росії.
Але немає нічого нового під сонцем! Чи не є нинішній розвиток поверненням до традиційних для цих територій форм правління? З неминучою деградацією замість руху вперед? Але в цьому зізнатися зовсім неможливо. Тому що таке визнання позбавляє надії людей, які щиро хочуть змін і готові на значні жертви, щоб вивести свої молоді-стародавні країни з історичного глухого кута.
Доводиться зізнаватися, що ти не висловлюєш волю народу, а висловлюєш власні ілюзорні уявлення про те, в чому воля народу полягає. Захищати ілюзії, фікції можна тільки втративши почуття реальності. Але якщо поглянути на речі тверезо, навіть цинічно, потрібно сказати: ДЕМОКРАТИЧНІ ЗМІНИ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ МОЖЛИВІ ВИНЯТКОВО В РЕЗУЛЬТАТІ недемократичних ДІЙ. ВІДНОВЛЕННЯ ВЕРХОВЕНСТВА ЗАКОНУ МОЖЛИВО ЛИШЕ ШЛЯХОМ беззаконня.
Господи, як схоже те, що я написав на ненависну мені марксистську діалектику!
Якщо Росія зараз повернулася до традиційних шляхів розвитку, то до чого тут Путін? Що він із нею зробив?
Це — продовження міркувань, у повній згоді з Мак’явеллі, про шляхи Росії, яка повернулася в лоно авторитаризму.
Зрозуміло, «введення однодумності в Росії» — не повна згода всього населення з вищим керівцтвом — від підстави піраміди — до сяючої вершини. Це відносна згода тих, хто має владу, спирається на владу, бажає отримати подачку від влади. Це однодумність тих, хто може на щось впливати.
Решта відносно вільні, оскільки не мають жодного значення. «Пролетарі і тварини вільні» — писав Оруелл у знаменитій антиутопії. Цікавий якийсь закон — чим менше у тебе свободи, тим більше ти важиш.
Якщо довести цей принцип до кінця, то виходить, що лідер не має жодної свободи (серце царя в руці Божій. Або в чиїйсь ще).
Від класичного тоталітарного суспільства сучасне суспільство Росії відрізняється саме «вибірковістю придушення». Оскільки сьогодні «з усіх мистецтв для нас найважливішим є телебачення», то придушення і контроль у цій галузі відчувається сильніше. І чим більш впливовим є телеканал, тим більше енергії витіснення
Проте й пільги тут найвищі. Санкції ЄЕС проти тележурналістів — визнання їхніх видатних здобутків у побудові неоавторитарної Росії.
Серйозна література ні на що особливо не впливає, а тому вільна до пори.
Але влада лише є каталізатором придушення свободи художнього слова. Це, за радянською традицією, справа самих письменників. Досить поставити годівницю і насипати в неї висівок.
Твій
Боря