Спланований і збудований наприкінці минулого сторіччя, Сихівський житловий масив є найбільшим у Львові. Характерна для радянського модерністського погляду на побут і житло панельна забудова відбувалася на базі однойменного села.
Тоді, на початку 80-х, тут вірили, що можуть виростити щасливе покоління радянських львів’ян. Збудували школи, кафе, басейн із фонтаном, кінотеатр. Потім трапився Чорнобиль, і сусідами молодих містян стали евакуйовані мешканці території, що відтоді називається зоною відчуження. Навіть збудували окремий дім. У народі назвали «берлінська стіна» – довга багатоповерхівка викликала актуальні образи в фантазії. Тим часом почалися 90-ті, з’явилися стихійні ринки, і село повернулося в Сихів у вигляді овочів, грибів і фруктів з ближніх господарств і лісу.
Після березня 2014-го сюди переселилося чимало жителів Криму. Вони стали ще одним елементом у цьому складному рівнянні з урбаністичним характером.
Ми звикли до певного образу Львова як міста з чудовою давньою архітектурою в центрі, що несе в собі історію цього міста. Образ, в якому нелегко знайти простір для варіацій – так щільно в кожному камені переплетені часи, так багато пустої туристичної екіпіровки на його фасадах. Тут же, на Сихові, відчувається серце цього міста – молоде і сильне, рясно вкрите дитячими майданчиками, секонд-хендами, домами молитви і церквами. Шосе та трамвайні колії забезпечують безперервний зв’язок, інтервенцію і заміщення. Місто перетікає і росте у напрямку південного сходу.
Текст і фото: Саша Населенко
