Сізіфову працю нагадують потуги України стати членом НАТО. 10 років тому здавалося, що ми вже докотили важкого каменя до вершини Північноатлантичного альянсу. Але валун зірвався донизу, підминаючи під себе всі напрацювання. Російсько-українська війна не залишила ілюзій – брилу знову довелося штовхати вгору. Не стане для нас жаданою вершиною і саміт НАТО 11-12 липня. Утім, котити догори камінь потрібно, сподіваючись на те, що процес пришвидшиться. Добре вже, що на саміті розглядатимуть і українське питання, а президента України Петра Порошенка запросили до Брюсселю.
Внесок у світову безпеку
Розчарування, відчай і сором – почуття, які охоплюють при згадці про рух України до НАТО. Рух, який закінчився нічим. А в 2014 році сталося найстрашніше: Україна з ослабленою армією опинилася сам на сам з агресором. Попри те що шлях нашої держави до можливості долучитися до потужного органу колективної безпеки був тривалим, відповідальним і усіяним жертвами.
«Цикл співпраці з НАТО дуже важливий, і не всі про це знають, – розповів у телепрограмі “Війна і мир” (“UA: Перший”) Анатолій Гриценко, міністр оборони України (2005-2007 роки). – Україна давно заслужила право бути членом НАТО. З 1992 року вона брала активну участь у миротворчих операціях у Косово, Лівані, Сьєрра-Леоне, Конго, Кот-д’Івуарі та інших гарячих точках. І нині, під час війни, наші військові забезпечують там спокій. Через миротворчі місії пройшли більше 50 тис. українських солдатів (це три дивізії). На жаль, є втрати – понад 50 загиблих».
Україна брала участь у всіх воєнних операціях НАТО, зокрема в Іраці, Афганістані, у боротьбі з піратством поблизу Сомалі, не будучи членом Альянсу. Натомість не всі країни члени НАТО були там присутні. У 1994 році Україна перша з колишніх республік СРСР приєдналася до програми «Партнерство заради миру». У тому ж році вона розпрощалася з третім за потужністю у світі ядерним потенціалом.
«Україна зробила такий внесок у світову безпеку, звільнившись від ядерної зброї, який не зробила жодна країна, – повідомив DUMKA Петро Гаращук, військовий представник, радник-посланник Місії України при НАТО у 2008-2011 роках. – Україна завжди була чесним, прямим, відвертим партнером».
Довідка:
У 2006-2008 роках НАТО оголосило політику відкритих дверей щодо вступу України. У січні 2008 року подання офіційної заяви щодо можливості приєднання України до ПДЧ (План дій щодо членства) в НАТО. У квітні того ж року на Бухарестському саміті одностайно погоджено Декларацію, в якій Україну і Грузію запевнили в майбутньому набутті членства в НАТО. У серпні 2009-го підписана Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО від 9 липня 1997 року. У квітні 2010 року Віктор Янукович ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО і Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції.
Очікування від саміту
Минулого тижня український президент мав телефонну розмову із генеральним секретарем Північноатлантичного альянсу Єнсом Столтенбергом. Петро Порошенко наголосив, що Україна продовжує курс євроатлантичної інтеграції та реформування сектору безпеки й оборони відповідно до стандартів НАТО.
Не оминув президент і війну, поінформувавши Генсека НАТО про події на Донбасі та зазначивши про важливість розміщення на окупованих східних теренах миротворців ООН. Заклики якомога швидше звільнити всіх українських заручників, утримуваних у в’язницях РФ і на наших окупованих територіях, прозвучали з вуст і Петра Порошенка, і Єнса Столтенберга.
Згадка про російську агресію та бранців Кремля – важливі речі, але що реально отримає Україна від прийдешнього брюссельського заходу? В яких форматах буде представлена наша країна? Генсек Альянсу запросив президента України взяти участь у засіданні Північноатлантичної Ради НАТО на рівні глав держав та урядів, а також зустрічі високого рівня держав-учасниць та країн-партнерів миротворчої місії «Рішуча підтримка» в Афганістані. Очевидно, для нас цього буде недостатньо.
«Мені невідомо, як саме триває в Україні підготовка до саміту, позаяк у відкритих джерелах про це говорять мало, бо ще донедавна не було певності, що Угорщина розблокує для нас таку можливість, – зазначила DUMKA Ірина Верещук, президентка Міжнародного центру Балтійсько-чорноморських досліджень. – Тобто засідання Комісії Україна – НАТО, на мою думку, не відбудеться».
Угорщина не вперше ставить нам палиці в колеса, блокуючи зустрічі в рамках співпраці України з НАТО через ухвалений Закон про освіту, що набрав чинності восени минулого року. Ідеться начебто про порушення прав угорської меншини в нашій країні щодо обов’язкового отримання освіти державною мовою.
«Ведуться активні перемовини з Угорщиною, і там, де вимоги зрозумілі, Україна розглядає їх, – запевнила DUMKA Олеся Яхно, політична експертка. – Але звучать і нереалістичні, наприклад, щоб обов’язкове вивчення української мови стосувалося виключно державних шкіл, а не приватних. Так саме це і є в Законі. Мені здається, там частково йдеться про політичні позиції, а не реальні вимоги до Закону. Думаю, все-таки зустріч Україна – НАТО відбудеться у форматі Комісії. Але не стільки важливий сам формат, скільки готовність до реальної співпраці. І багато хто публічно визнає, маю на увазі представників НАТО, те, що Україна за ці роки чимало змінила в сфері обороноздатності, посилила її».
Микола Капітоненко, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень, не виключив, що замість засідання Комісії Україна – НАТО відбудеться тристороння зустріч Україна – Грузія – НАТО. Це підтвердив і Сергій Джердж, голова Громадської ліги «Україна – НАТО». За його словами, і Грузія, і Україна прагнуть набуття членства в Альянсі, і саме питання нашої країни буде одним із головних на саміті. До того ж Єнс Столтенберг запевняв, що чільну увагу НАТО приділятиме безпеці в чорноморському регіоні, а це якраз у сфері наших інтересів.
«Перед Україною в Брюсселі стоятиме низка завдань, а саме: нові моделі співпраці, враховуючи зміни в наших ЗСУ, – повідомила Ірина Верещук. – У наших військових набутий унікальний досвід ведення бойових дій під час гібридної війни, і вже варто говорити про те, що ми можемо бути для НАТО дуже потрібними».
Як оцінять нацбезпеку?
У розмові з Петром Порошенком Єнс Столтенберг привітав нещодавно ухвалений Закон «Про національну безпеку України». Це позитивний сигнал, адже перед голосуванням у другому читанні точилися гарячі дебати про невідповідність низки положень документу євроатлантичним прагненням. Окремі експерти навіть не виключали того, що саме через це саміт НАТО може стати провальним для України.
«Наші партнери, оцінюючи реформи, не можуть бути всім задоволені, але те, що радикально змінюється ситуація, очевидно, – розповів DUMKA Сергій Джердж. – І те, що Закон про нацбезпеку вносить нові положення та напрямки щодо питань безпеки, і те, що багато побажань наших радників від НАТО враховано – теж очевидно. Як сказав президент, цей Закон буде нашою дорожною картою реформ щодо вступу в НАТО. Мені здається, на саміті в Брюсселі він про це доповідатиме, і, сподіваємося, що наші партнери достойно оцінять новий Закон».
Позитивної думки про Закон, у розробці якого брали участь експерти від НАТО, ЄС, США, й Олеся Яхно. На її думку, важливими є принципи про розмежування управлінських функцій, можливість обрання цивільного міністра, контроль з боку громадськості та політиків.
«Усі ці позиції враховані, і, безумовно, задекларована євроатлантична інтеграція, – продовжила пані Яхно. – Цей Закон не підміняє собою інші важливі питання. Головне, він іде в руслі єдиної логіки, якої дотримується Україна впродовж останніх років. І якщо три-чотири роки тому питання НАТО вважалося як таке, що, можливо, не має підтримки у переважної більшості суспільства, то нині все-таки на рівні і суспільства, і законів, що ухвалюються, таку підтримку маємо».
«Загалом Закон про нацбезпеку відповідає інтересам наших союзників, але це не означає, що він нам щось дасть автоматично, – пояснив DUMKA Микола Капітоненко. – Він наближає нас на шляху співпраці з НАТО так само, як і Програма розширених можливостей НАТО, яку ми поставили собі за мету і яку, можливо, отримаємо. Але про ПДЧ або членство, звичайно, не йдеться».
ПДЧ і Річна програма
Тобто, попри всі позитивні відгуки, які сподіваємося отримати на саміті, головної цілі – вступ до НАТО – у найближчій перспективі так і не досягнемо. Ба навіть проміжна ціль – ПДЧ – залишається недосяжною. До статусу «країни-аспіранта», отриманого Україною цьогоріч, більшість експертів ставляться скептично. Одні кажуть, що він просто підтверджує бажання України приєднатися до Альянсу. Інші запевняють: спроба видати цей статус за досягнення – така собі піар-акція. Є навіть побоювання, що можемо розтрусити реально досягнуте на шляху до НАТО.
«Великий недолік – Річна національна програма (під егідою Комісії Україна – НАТО – прим. авт.), яка повною мірою не виконується міністерствами і відомствами нашої держави, – переконаний Петро Гаращук. – А нещодавно секретар Комітету ВР з питань нацбезпеки і оборони Іван Вінник сказав, чи взагалі потрібна ця Програма для України. Така заява може обурити не тільки фахівців, а й представників Міжнародного секретаріату НАТО, і Міжнародного військового штабу НАТО».
Натомість пан Вінник наголосив DUMKA, що в питанні зближення з НАТО пора вже виходити на конкретику. І найкращий варіант, який можемо нині отримати, – План дій щодо членства в НАТО. Важливий саме ПДЧ, а не річні програми.
«Нам треба виходити на більш високий якісний рівень, а ним у моєму розумінні і розумінні інших експертів є ПДЧ, – пояснив секретар профільного Комітету ВР. – Річна національна програма – елемент щорічної співпраці, який не ставить на меті досягнення однозначного результату. Річні програми є і з країнами, які не мають цілі стати членами НАТО, наприклад, РФ. Це елемент не євроінтеграційного процесу, а співпраці. Програма може бути частиною Плану дій щодо членства України в НАТО. Але окремо без ПДЧ вона не є ефективним інструментом у питаннях інтеграції. Україна ж не хоче знаходитися в постійному діалозі, а хоче отримати відповідний результат. А його через річні програми співпраці досягти неможливо».
Утім, до реального результату надто далеко. У НАТО беруть не тільки сильні в економічному і політичному плані держави, а передусім ті, в яких є стабільність. Аналітики Альянсу слідкують за ситуацією в Україні і прекрасно розуміють, що якраз зі стабільністю у нас серйозні проблеми.
«Говорити про вступ України до НАТО зарано, хоча у 2008-2010 роках ми були дуже близькі до цього, – вважає Петро Гаращук. – Візьміть крайній саміт у Варшаві, у заключному акті жодного пункту немає про те, що Україна колись може вступити в Альянс. Торік у Києві проходило засідання Північноатлантичної ради на рівні постійних представників. У заключному документі теж не було жодного пункту про те, що Україна стане членом НАТО. Тому ми можемо говорити все, що завгодно, рвати на собі вишиванки, співати патріотичні пісні, але треба читати документи і дивитися першоджерела. На жаль, документи, які видаються після самітів і засідань країн НАТО, не відповідають сподіванням нашого суспільства».
«За» і «проти» плебісциту
Чи потрібно проводити референдум щодо вступу України в НАТО? Про це DUMKA поцікавився у відомих українців.
Олександр Мирний, народний депутат України VII скликання:
«Референдум щодо вступу України в НАТО потрібен. Це легітимізує вступ в очах меншості, яка буде проти. Також дасть аргументи на міжнародній арені, коли Росія закотить істерику про “ущємлєніє мнєнія”».
Ольга Решетилова, координаторка «Медійної ініціативи за права людини»:
«Питання інтеграції України до Північноатлантичного альянсу вже вирішене, воно прописане в Стратегічному оборонному бюлетені до 2020 року. Україна не має іншого вибору, бо, зважаючи на збройну агресію РФ, це питання нашого виживання як держави. А всі розмови про референдум, бажання українців вступати чи не вступати до НАТО – політичні маніпуляції, які грають на руку Москві. Реформи оборонного сектору, які не один рік тривають, заточені під стандарти НАТО, молоде покоління військовослужбовців, які навчаються разом із натівцями, асоціюють себе із західними арміями. Процес запущено. Інша річ, що військово-політичне керівництво держави не завжди відповідально ставиться до зобов’язань, взятих Україною перед Альянсом. Але посадовці приходять і відходять, а загалом Україна твердо взяла західний курс».
Тарас Шамайда, співкоординатор руху «Простір свободи»:
«Ключове значення для вступу до НАТО мають два чинники: 1) реформи в Україні загалом і в оборонному секторі та ЗСУ зокрема, запровадження стандартів НАТО; 2) політичний консенсус в НАТО – готовність прийняти Україну в члени. Референдум практично не впливає на жоден із цих чинників. Сам він має як переваги, так і недоліки. Недолік – неминучий розкол суспільства як під час агітаційної кампанії, так і розділ за географічною ознакою за підсумками голосування. Перевага – не існує закону про референдум. Закон Януковича-Медведчука, на щастя, визнано неконституційним».
Валерій Ясиновський, журналіст:
«Думаю, не потрібно. Принаймні тепер. Щоб не забалакати ясне питання. Треба уникнути сеї дорогої процедури гри в масові гуляння, яка тільки збурить сторозпроклятий популізм. Натомість президентові, уряду проявити наполегливість, залучити всі дипломатичні можливості, щоб Україна була там якомога швидше».
Текст: Віктор Цвіліховський
