Вже зовсім скоро дітлахи отримають свої подарунки від Святого Миколая, який, за легендами, займався справжньою доброчинністю і зробив чимало хорошого як для дітей, так і для бідних дорослих. На відміну від наших чиновників, нефаховість і нормативно-правова недбалість яких часто призводить до погіршення стану й без того соціально вразливих категорій українського населення. Один з останніх прикладів – неефективне управління коштами субвенцій із державного бюджету місцевим – на розвиток сімейних форм виховання та забезпечення житлом дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування, головним розпорядником яких є Мінсоцполітики.
«Уряд зробив черговий крок на шляху до забезпечення житлом дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, знизивши ризик їх потрапляння в інтернатні заклади». Таке радісне повідомлення з’явилося на урядовому порталі 15 листопада 2017 року. Саме тоді уряд вперше затвердив порядок та умови надання цієї субвенції, яка у 2015-2016 роках призначалася місцевим бюджетам на створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ), але через невідповідну підтримку таких сімей державою і як наслідок нестачу охочих стати батьками-вихователями протягом двох років не була освоєна навіть на третину. За півтора місяці до кінця бюджетного року-2017, за задумкою уряду, на виділені субвенції в розмірі 277,7 млн грн регіони мали встигнути «придбати 76 і побудувати 7 ДБСТ, у які буде влаштовано 600 дітей, а також придбати для 555 дітей 328 житлових приміщень соціального призначення». Як не дивно, із цим завданням вони майже справилися, про що 5 лютого 2018 року заступниця міністра соціальної політики з європейської інтеграції Олександра Чуркіна, яка курує це питання, відзвітувалася на своїй сторінці у фейсбуці. Однак чимало дітей-сиріт в придбане для них житло так і не вселилися. Частина квартир надана особам, які не належать до дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. А в деяких випадках якість придбаного за немалі гроші житла викликає сумніви. Наприклад, по стінах будинку, купленого у с. Роздольне Одеської області для одного з ДБСТ, невдовзі пішли величезні тріщини, і жити сім’ї там просто страшно.
На 2018 рік субвенції з держбюджету на придбання житла для дітей-сиріт і ДБСТ, а також будівництво / капітальний ремонт / реконструкцію закладів підтриманого проживання і малих групових будинків (положення було затверджено тільки 3 жовтня н. р.) було виділено вже в розмірі 517,7 млн грн. Однак чіткого механізму використання цієї субвенції Мінсоцполітики не прописало. Та й обсяг її був визначений випадково та некоректно. За інформацією Мінсоцполітики, на 1 січня 2018 року кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують житла, загалом по Україні становила 27 397 осіб, хоча ця цифра викликає сумніви – аналізу наявності впорядкованої черги на отримання такого житла не проводилося. Хіба житла не має тільки третина дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування?
Відбулася й підміна в поняттях «соціальне» (тимчасове) та житло на правах власності. Хоча, відповідно до ч. 1 ст. 33 «Закону про організацію соціального захисту дітей-сиріт», «діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, після досягнення 18 років протягом місяця забезпечуються соціальним житлом до надання їм благоустроєного житлового приміщення для постійного проживання». Тобто надання соціального житла не позбавляє державу обов’язку забезпечити дитину-сироту чи позбавлену батьківського піклування житлом постійним.
І вже зовсім кричуща ситуація: у 2018-му з незрозумілих причин право на державне житло втратили діти, позбавлені батьківського піклування, – найбільша категорія соціальних сиріт. Це призвело до дискримінації за соціальним походженням. Якщо твої батьки померли – отримай житло, а якщо вони відсторонені від виховання рішенням суду – не маєш права.
Так само необґрунтовано було введено вікове обмеження на право отримати соціальне житло – 18-23 роки. Тобто держава роками не виконувала свої зобов’язання, а коли нарешті почала, дитині, яка півжиття простояла в квартирній черзі, вже виповнилося 24 роки.
В результаті аудиту ефективності використання коштів субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на придбання житла та приміщень для розвитку сімейних та інших форм виховання, наближених до сімейних, та забезпечення житлом дітей-сиріт, осіб з їхнього числа, проведеного Рахунковою палатою в дев’яти регіонах (семи областях і в містах Києві та Черкасах) на запит народного депутата Юрія Павленка, було виявлено, що в умовах своєчасного виділення бюджетних асигнувань на 1 жовтня 2018 року з виділених 517,7 млн грн загалом по Україні було витрачено лише 20 %. При цьому в Житомирській області та Черкасах не використано жодної копійки. У Закарпатській області – 80 % (у 2017-му – 66 %).
Джерело: ac-rada.gov.ua
До неефективного використання коштів держбюджету на місцях призвели неналежне нормативно-правове забезпечення та управління коштами субвенції з боку Мінсоцполітики та діяльність облдержадміністрацій із цих питань. З використаних у 2017-2018 роках коштів 12,2 млн грн (16 %) використано з порушенням бюджетного законодавства; 51,5 млн грн (68 %) – неефективно. У діях 14 посадових осіб вбачаються ознаки кримінальних правопорушень, зокрема корупційних: вартість житла значно перевищує середньоринкові ціни; з коштів субвенції сплачено податки за контрагента (продавця житлового об’єкта); крім житла, оплачували купівлю земельної ділянки тощо. Як наслідок – кожна п’ята дитина, яка отримала житло, в нього не вселилася, зокрема й через його непридатність для мешкання. Наприклад, у Кольчинській селищній раді Мукачівського району Закарпатської області для двох дітей-сиріт за 588,8 тис. грн купили взагалі не пристосовану до житла хату – без електропостачання, газу, каналізації тощо.
Найгірший стан фінансової дисципліни з питань використання коштів субвенції встановлено у Дніпропетровській (використання з порушеннями законодавства коштів субвенції на суму 1,5 млн грн та їх неефективне використання на суму 14 млн грн відповідно), Харківській (1,4 млн грн і 7,9 млн грн) областях і по Києву (8,9 млн грн і 6,4 млн грн відповідно). По Одеській області встановлено неефективного використання коштів на 8,4 млн грн та ознаки придбання житлових приміщень за завищеною на 3,9 млн грн вартістю.
Інформацію про факти дій і бездіяльності чиновників, що мають ознаки кримінальних правопорушень, Рахункова палата спрямувала до Генеральної прокуратури України.
У проекті бюджету на 2019 рік відповідної субвенції передбачено на 200 млн грн. більше за обсяг нинішнього року. Тож аудитори Рахункової палати виявили шість ключових проблем та ризиків, що потребують негайного врегулювання з боку Мінсоцполітики та Кабінету Міністрів України, а також обласних державних адміністрацій і Київської міської державної адміністрації:
– незастосування процедур публічних закупівель житла (часто продавцями житла за завищеною вартістю є високопосадовці відповідного населеного пункту);
– необов’язковість процедур експертного оцінювання майна;
– непоширення державних будівельних норм на житлові об’єкти, придбані на вторинному ринку;
– неналежне нормативно-правове забезпечення та управління коштами субвенції з боку Мінсоцполітики;
– обмеження права на житло для дітей, позбавлених батьківського піклування;
– необґрунтоване вікове обмеження права на житло (18-23 роки).
Хоча на 1 листопада кошти освоєні на 32,4 %, вже зрозуміло, що в кінці року в держбюджет повернеться щонайменше половина виділених сум. А це означає, що ресурс з інших державних цілей програм було відвернено даремно. Проте, відсутність житла – одна з найгостріших проблем для дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування, які випускаються в доросле життя з інтернатних закладів, прийомних сімей, ДБСТ, з-під піклування.
Однак, замість того щоб вирішувати конкретно окреслені питання, 12 грудня Кабмін прийняв несподіване для всіх рішення: у зв’язку з реформою Мінсоцполітики створити Державну соціальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабміном через міністра соціальної політики. Державна соціальна служба має реалізовувати державну політику в сфері соцзахисту населення та захисту прав дітей, а також буде здійснювати держконтроль під час надання соціальної підтримки. Чисельність працівників Держсоцслужби встановлена в 120 чоловік.
У двомісячний термін Мінсоцполітики має внести Кабміну проект положення про Держсоцслужбу. Крім того, разом із регіональними держадміністраціями у тримісячний термін повинен провести функціональне обстеження структурних підрозділів із питань соцзахисту населення і служб у справах дітей з метою оновлення організаційної структури шляхом відокремлення структурних підрозділів для здійснення контролювальних функцій Держсоцслужби.
У пояснювальній записці до документа наголошується, що створення Держсоцслужби дозволить розмежувати функції з формування державної політики у сфері соцзахисту населення, які залишаються за Мінсоцполітики, та її реалізації, які покладаються на новостворену службу. Згідно з угодою між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку, Мінсоцполітики має встановити ефективний контроль за використанням коштів держбюджету при наданні соцпідтримки. Угодою передбачено, що в разі створення при Мінсоцполітики системи соціального інспектування до держбюджету буде перераховано 20 млн доларів.
«Або почалась, або закінчується ще одна реформа, – пише на своїй сторінці у фейсбуці експертка у сфері захисту прав дитини Людмила Волинець. – Рішення прийнято майже про таємне. На жодне запитання відповіді у професійному середовищі немає. Нікому нічого невідомо. Ні функції, ні керівник, ні структури на місцях, ні багато чого іншого.
Як на мене, не розуміють реформатори чутливості соціальної сфери, її значення для українського соціуму і українських сімей. А від того і кроки такі необережні.
Чергова реформа без концепції та стратегії (улюблений термін реформаторів). Хоча ні! Думаю, є і концепція, і стратегія, от тільки чомусь не повідомляють її соціуму.
Чекаємо, що ж це створюється за півроку до виборів? Нове диво соціального менеджменту чи ліквідація наявного? Хто і що буде робити, аби потім контролювати? Та й виплати – не серцевина соціальної політики! Коли ж організатори і керівники галузі зрозуміють закон соціальної роботи: інспектування і соціальна робота – непоєднувальні функції в одній особі соціального працівника».
Як видно, сподіватися на чиновників українським дітям поки що не доводиться. На відміну від Святого Миколая, який точно не підведе. І хоч не ключі від омріяного житла, але щось приємне під подушку обов’язково покладе.
Текст: Ганна Дрозд
