Українського автора, який у своїх публіцистичних текстах згадує про Джорджа Орвелла і його «новомову», треба бити по руках. Стільки разів уже його використано і процитовано, що книжки Орвелла в нас навіть періодично потрапляють у список бестселерів.
А як на мене, то Орвелл для нас не дуже й показовий. Бо українська реальність за рівнем абсурдності давно випередила будь-які письменницькі фантазії. Зрештою, війна саме тому й гібридна, що ворог прийшов у шкурі ягняти, ще й на весь світ звинувачує ягня в гострозубості й агресії.
Тож нічого дивного, що в Україні п’ятий рік триває війна, Росія загарбала частину нашої території, атакувала нас власною армією й флотом, озброїла терористів і різну голоту, щоденно вбиває українських військових, планує і здійснює теракти проти України, підкуповує наших політиків, тримає за ґратами наших громадян, катує їх і руйнує здоров’я, системно очорнює імідж України у світі, фальшує нашу історію, використовує проти нас свою ручну церкву, конфісковує наше майно й завдає колосальних збитків, а в цей же час продовжує діяти Договір про дружбу між Україною й РФ! Орвелл до такого би не додумався.
Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (так він офіційно називається) 5 грудня Верховна Рада голосами 277 народних депутатів вирішила припинити. Чи є привід святкувати? Як на мене, від цього буде ні тепло ні холодно: Росія й далі порушуватиме всі можливі закони й домовленості, життя в Україні від прийняття цього Закону теж не зміниться.
Дехто намагається вилущити із цієї події політичні дивіденди: мовляв, ми такі патріотичні, зробили це, більше не дружимо з РФ! Але це смішно, бо де ж ви були всі ці роки війни? Інші вишукують результати голосувань, щоб звинуватити когось у проросійськості. Теж мені відкриття: хіба ви не знали, що «Опозиційний блок» – це політична сила Кремля, невже хтось здивувався, що вони голосували проти припинення дії договору?
Із Тимошенко те саме – ну відсутня вона, то й що? Когось дивує, що політик із найвищим президентським рейтингом намагається ходити між краплями? Можливо, вона й справді була відсутня з поважних причин, а може, хтось із радників порадив їй вчасно зникнути з парламенту, щоб не дратувати зайвий раз потенційних виборців східної України. Яка різниця, якщо кожен і так уже давно склав свою думку про патріотичність чи проросійськість Тимошенко? На жаль, наші виборці не звіряють свої політичні вподобання з результатами голосувань на сайті Верховної Ради.
Утім, хоч припинення Договору про дружбу й не змінить зовсім нічого, та ця подія таки має символічне значення. Адже останній день дії цього Договору – 31 березня 2019 року. Саме в цей день в Україні відбудуться вибори Президента. Збіг випадковий, але дуже промовистий, адже ці вибори фактично й стануть тестом на «гібридну дружбу» з Росією.
У цьому контексті мені згадується прекрасна книжка Ернеста Гемінґвея «Прощавай, зброє!». Цей роман можна назвати антивоєнним, бо сама назва немов закликає – більше не треба зброї і воєн, Перша світова була катастрофою для всіх, час отямитися! Опубліковано його було 1929 року – тобто за десять років до початку значно страшнішої Другої світової війни. Людство не отямилося, навпаки – воно гострило багнети.
Так і з Договором про дружбу: припинення дії цього документу ще не означає, що можна розслабитися й забути про «рускій мір». Навпаки – уся ця вбивча «дружба» з Російською Федерацією може до нас повернутися бумеранґом того ж таки 31 березня як результат президентських виборів.
Тому рано казати: «Прощавай, дружбо».
Справжня битва за прощання з нею ще попереду.
Андрій Любка