Я думаю, що головна спадщина, отримана Російською Федерацією від СРСР, – це навички імітації демократичних процедур і установ. Лише вибори Єльцина на другий термін пропонували реальну альтернативу (до речі, жахливу, але реальну). Цими навичками імітації РФ скористалася повною мірою й у Криму, та на Донбасі. Вибори? Виборні органи? Це пластикові протези.
Був анекдот: депутат Верховної Ради СРСР повертається додому після сесії; і мовчить; слова сказати не може. Дружина запитує: «Ти втомився?». Він піднімає руку. «Обід дати?» – він піднімає руку. «Горілочки налити?» – бурхливі, тривалі оплески. Власне, це не анекдот. Лише ці два жести на сесії вищого демократичного органу величезної країни використовувалися. Азбука глухонімих зведена до дикунського мінімуму.
Ми любимо керівництво. Ми підкорюємося йому …
«Де руки тягнуться хвойним лісом
перед дрібним, але хижим бісом
і в роті слина холодна» – писав Йосип Бродський.
Навіть нецивілізована бійка у Верховній Раді мені миліше одностайного голосування.Тому що це, принаймні, видовищно, і відображає як емоції, так і особисті якості народних обранців. Голосування в Держраді Росії, як завжди, – одноголосне; не виражає нічого, окрім безмежної відданості й покірності. Це – автоматичний акт, у якому нема нiчого людського: ні розуму, ні емоцій.
Я згадую все це у зв’язку з минулими виборами в «ДНР-ЛНР». У них теж не було нічого демократичного, і, вибачте, нічого людського. Черговий раз спрацював автомат радянського виробництва – псевдодемократичний автомат Калашнікова.
Як ми повинні ставитися до виборів на Донеччині? Ми не повинні помічати їх. Вони нічого не змінили ні в сепаратистських утвореннях, ні в Україні. Це була імітація виборів. Демонстрація того, у що ніхто ніколи не повірить. Це вибори, яких не було.
Борис Херсонський