Заповнені вщерть маршрутки, які на ладан дихають, приносять власникам шалені гроші, та поки вони рентабельні, всі заяви про боротьбу з «сірим» ринком – не більше, ніж хвилі на воді.
Не встигла країна оговтатися від страшних ДТП за участю маршрутних автобусів, що сталися 20 липня, як знову сталася ціла низка аварій із маршрутками. 3 серпня – смертельна аварія в Чернігові: маршрутне таксі прямісінько біля міської лікарні збило літню жінку, яка потім померла на операційному столі. 6 серпня – ДТП на Житомирській трасі під Києвом: на розвороті біля села Чайки не поділили дорогу маршрутка з вантажівкою. Кілька чоловік було травмовано. 8 серпня – у Мелітополі маршрутка в’їхала у легковик, люди, на щастя, не постраждали. 7 серпня сталася ДТП на Полтавському шосе біля АЗС WOG: перекинувся автобус, який зіткнувся з легковиком. Двоє людей загинуло, ще 23-є травмовано. 8 серпня – знову аварія за участі маршрутки, цього разу на Дніпропетровщині, неподалік від селища Первомайське. Постраждало 15 чоловік, з них шестеро опинилися в лікарні. При цьому у владних кабінетах кажуть, що велику кількість ДТП здійснюють саме маршрутки, які працюють на ринку пасажирських перевезень нелегально. І обіцяють «зробити все можливе», щоб упоратися з проблемою. Причому обіцяють уже багато років.
Про обіцянки й плани різних владних структур, які найближчим часом пообіцяли впорядкувати зокрема й ринок пасажирських перевезень в Україні, ми писали 30 липня у матеріалі «Посилення відповідальності: розробили заходи покращення безпеки на дорозі». Та, як мовиться, швидко казка мовиться, та не скоро діло робиться.
Мені щовихідних доводиться проїжджати шляхами Київщини, і якщо досі важко було когось побачити навіть на КПП колишньої Державтоінспекції неподалік від Одеської площі (у напрямку на Одесу), то минулої неділі один такий екіпаж був, але чомусь тільки з одного боку – перед Чабанами, у бік в’їзду до столиці. Маршруток чи автобусів, які б вони зупинили, на той момент не було – хлопці просто мило спілкувалися між собою.
Тож поліцейські тепер справді патрулюють на дорогах спільно зі співробітниками Держслужби з безпеки на транспорті. Як повідомили DUMKA у прес-службі «Уктрансбезпеки», за час проведення в посиленому режимі спільних із Нацполіцією заходів оперативного контролю перевірено понад 12 тис. автобусів із маршрутками й зафіксовано 3 964 порушення. Найчастіше водії не мають повного комплексу документів, передбаченого 39-ою статтею про автомобільний транспорт. Таких виявили 1 354, або трохи більше 34 % від усіх перевірених. Порушення режиму праці й відпочинку, тобто втомлені чи й відверто сонні водії, – це ще 935 випадків (23,5 %), незадовільний технічний стан бусиків, які перевозять людей, – 563 (трохи більше 14 %). На решту порушень (а це 1112 зафіксованих поліцією випадків) припадає 28 %.
Кабінети рапортують, а колимага з металобрухту
Та проблеми як були, так і залишилися: частка ринку пасажирських перевезень, яка вже не один рік знаходиться в тіні, за одними оцінками, складає 40-50 %, а за іншими – доходить до 80-90 %. Експерти кажуть: тут усе залежить від регіону. Десь, як у Сумах, їх більше, а десь, наприклад, у Хмельницькому, менше. Найстрашніше, коли на маршрут виїжджає бусик, який розсипається на ходу, з отим самим сонним шофером за кермом. Добре, якщо цей бусик просто зупиниться, а якщо відмовить, скажімо, гальмівна система?
Міністр інфраструктури Володимир Омелян пообіцяв, що вже з наступного року ми цей старий мотлох, переобладнаний із вантажівок, на дорогах не побачимо. Та чи не буде це обіцянкою, що стане черговою цяцянкою? Бо ж досі лише невелика частка судових розглядів матеріалів щодо таких порушень, підготовлених інспекторами, завершується на користь держави: ну чомусь упритул не бачать судді порушень, надто якщо йдеться про суперечку, регулярні чи нерегулярні перевезення (ліцензію на останні якраз і використовують «сірі» перевізники, щоб прикрити свою діяльність).
Що маршрутки – як міські, так і на міжміському сполученні – переповнені, а за кермом – стомлені недошумахери, давно ні для кого не секрет. І стиль їхнього водіння, коли водії маршрутних таксі буквально підрізають легковики, теж відомий, хоч у те, що поліція завжди і вчасно помічає цих горе-водіїв, повірити важко. Моніторячи інформаційний простір після «чорної п’ятниці», натрапила на пост Ольги Чайко у соцмережі, шматок наведу, бо краще й не скажеш. Отже, «…автобус тримається хіба що не на скотчі. На підлозі – лінолеум, як у моїх сусідів у квартирі до їхньої імміграції до Канади в середині 90-х. Сидіння оббиті плюшем – із тих самих часів. Двері – із залишків металобрухту, та й уся колимага може похвалитися деталями з не одного свого прародича. Але їде.
Народ – переважно з дітьми, яких розпихують на чужі коліна, так само прилаштовують сумки та інший скарб. На яскраві репліки автобус вибухає дружним реготом. Бо тут або поїсти одне одного, або побрататися хвилин на 40. Хором співчувають жіночці із щойно прищемленою рукою. Відпоюють дівчину, яку від такої подорожі знудило. Дружно матюкають водія, який понабирав зайвих, потім так само дружно його виправдовують під крик спритної кондукторки: «Третий пляж! Выходим или нет?»
Аналогічно й у міжміському транспорті. Про суцільні перевірки на дорогах тут чули, бо на під’їзді до міста водій просить пасажирів потіснитися: щоб тих, хто стоїть, не помітив патруль поліції. Регіони живуть своїм яскравим життям. Кабінети рапортують про масові інспекції, майбутні GPS-навігатори і оновлення рухомого складу».
Вони звикли, що все «порішають»
І – знову ж таки, у Facebook – прес-секретарка «Укртрансбезпеки» Лілії Габрієль-Ткачук пояснювала, що свідчить передовсім про задавненість проблеми. «Чи подобається нам, коли ми є пасажирами громадського транспорту, їхати в пошарпаних маршрутках, з брудними порваними сидіннями, коли ноги, щоб поміститися, сягають мало не підборіддя? – перепитує пані Лілія. – Очевидно, ні. Та власники таких маршруток звикли, що “порішають” у Києві, і ніхто їм не указ. Але коли їм кажуть, що так далі не буде, що вони або повинні придбати відповідної якості та класу комфорту маршрутки, або йти з ринку, виходять на пікети, розповідають про те, що у них забирають хліб. Так, вони мають годувати своїх дітей. Але чи хочемо ми, щоб наші діти їздили в маршрутках, в яких на ходу відлітають колеса?»
З місць повідомляють, що обіцяні тими самими «кабінетами» перевірки, коли водіїв трусять, як грушу, дісталися не скрізь. Приміром, не зразу інспектори взялися за бахмутських перевізників. А кому «не повезло», то перевіряють не тільки технічний стан автобусів чи маршруток і наявність усіх дозвільних документів (ліцензія – це ще не все), а й підтвердження того, що був огляд водія до виходу на маршрут (стан здоров’я і, як кажуть самі шофери, «на алкоголь»), наявність у салоні аптечки й вогнегасника. Водії, які працюють на тамтешніх маршрутах, скаржаться, що «нелегалів як не чіпали раніше, так і зараз не чіпають». А найбільше їх, мовляв, на дорозі до Майорського блокпосту. Власник одного з автотранспортних підприємств припускає, що «водії, коли поліція зупиняла буси, давали поліцейським хабарі».
Перевізники-нелегали є практично скрізь. Якщо питаєш у чиновників, де найбільше, кажуть: у Сумах. Проте, ті підприємці, які легально працюють у сфері міжміських пасажирських перевезень, уточнюють, що особливо багато їхніх «сірих» конкурентів на півдні країни, а також на сході, де перетинають лінію розмежування. Відомі випадки, коли конкуренція переходить у зовсім неприпустиму площину: тим, хто працює легально, підпалюють бусики, залякують і навіть б’ють людей. Скажімо, влітку 2016 року хтось підпалив аж шість автобусів миколаївської фірми, яка виграла конкурс на обслуговування курортного напрямку на Коблеве й Одесу. Та знайти інформацію про те, що паліїв не тільки відшукали, а й покарали, не вдалося.
Автовокзали-клони і «правильні» чиновники
А тим часом представники легальної частки ринку зазначають, що в руках конкурентів-нелегалів часто-густо знаходиться понад половину фінансових потоків ринку пасажирських перевезень. На Миколаївщині, тій же Сумщині, по-своєму не відстає й Одеська область, де нелегали «порозумілися» зі своїми легальними колегами, й тепер зафіксувати тих, хто працює поза правовим полем, дуже непросто. І хоч пасажири там особливо не страждають, така діяльність завдає збитків економіці загалом.
Велика частка нелегалів на Рівненщині й Полтавщині. Зазвичай вони облаштовують собі або свої «автовокзали» там, де це зручно пасажирам, або – у разі неприхованого нахабства – й автовокзали-клони неподалік від легальних. А потім, завдяки «правильним чиновникам», отримують атестацію, навіть ставлять касовий апарат і видають людям квитки на автобус. Проте не всім, а тільки 10-20 %, а решта їдуть зайцями. Їхні гроші при цьому «їдуть» у кишені організаторів цього бізнесу і їхнього «даху». Якщо цей бізнес досі не просто тримається на плаву, а процвітає, можна припустити, що доходи і перших, і других від нього далеко не скромні.
«Між нами на ринку перевезень діють перевізники і водії з високим ступенем ризику. Фактично їхні численні порушення залишаються поза фіксацією через недосконале законодавство й через особливо велику корупцію, але саме вони несуть загрозу та спричиняють трагічні наслідки і лише на них мала б бути сконцентрована робота контролюючих і правоохоронних органів, щоб вивести з ринку й дорожнього руху потенційних убивць», – зазначає у коментарі DUMKA голова Спілки пасажирських перевізників України Ірина Шпильова.
У спілці вважають, що ситуацію може врятувати тільки повністю автоматизована система, коли все буде зав’язано на діяльності GPS-трекерів, інформація з яких надходитиме на диспетчерські пункти. А без такого приладу, пояснює Ірина Шпильова, не повинні видавати ліцензію – й тоді без нього на маршруті не повинно бути жодного автобуса чи маршрутки.
«Що тут шукати свій велосипед, коли за автоматизованою системою давно вже весь цивілізований світ працює, – пояснює пані Шпильова. – І ми теж без автоматизованої системи ринок не впантруємо». Та, окрім цього, важливі та зручні для людей графіки руху й не менш зручні місця автовокзалів і зупинки. Опікується мережею місцева влада в кожній області. Тож неважко припустити, звідки «ростуть ноги» у «сірого» ринку пасажирських перевезень. Легальний ринок діє в тих межах, які визначає для них замовник послуг. А нелегали швидко займають нішу, якщо вона з якихось причин порожня (або такою її хтось робить спеціально).
«Хай там як, – пояснює керівник спілки, – але наразі такі точки, де кучкуються нелегальні перевізники, є у нас скрізь. Найчастіше – в районі залізничних вокзалів. А чому так? Тому що саме там є потреба у перевезеннях: людина хоче з поїзда пересісти зразу на автобус, то чому ви не даєте такої змоги? Є попит – давайте пропозицію. А автовокзали облаштували чомусь Бог знає де – аж десь на виїзді…» Тобто, в цьому разі все впирається у проблему державного регулювання. Автобуси мають їздити за зручним для пасажирів графіком, а не тоді, коли це «зручно» чиновникам, мають бути враховані зручні точки пересадок тощо.
«Сірі» платять 1 700 гривень, нелегали – від 17 тис.
В «Укртрансбезпеки», як і в Спілці пасажирських перевізників, теж вважають, що наявність такого великого сегменту ринку пасажирських перевезень, який припадає на «сіру», а то й «чорну» зону, можлива завдяки тому, що чинне в Україні законодавство про автомобільний транспорт не відповідає європейському. Додає куті меду й незначна відповідальність автоперевізників-порушників, що в свою чергу призводить до відчуття безкарності і спонукає їх і далі грубо нехтувати вимогами законодавства.
«Якщо перевізник, скажімо, працює без повного комплекту документів, йому загрожує штраф розміром 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 1 700 гривень, – пояснює DUMKA виконуючий обов’язки голови Державної служби України з безпеки на транспорті В’ячеслав Дідківський. – А якщо йдеться про ведення господарської діяльності без реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності й брак ліцензії, це вже стаття 164 Кодексу про адмінпорушення, то суми штрафів тут інші, починаючи від 17 000 і до 34 000 гривень, з можливою конфіскацією транспортних засобів. Тобто, якщо не маєш жодних дозвільних документів, ризикуєш залишитися й без автобусів, якими перевозив людей».
Та, попри всі обіцянки, правильні слова й хороші наміри, скільки влада не бореться з нелегальними перевізниками, вони непогано почуваються. І йти з ринку поки що не поспішають: сподіваються, що гроза мине – і знову визирне сонце. Про що це може свідчити? Хіба про те, що мають хороший «дах», через який ні в зливу не протікає, ні в сніг не завіває. Чи, панове можновладці, цього разу все буде інакше?
Текст: Лариса Вишинська
