Дорога моя!
Ти пишеш, що я даремно переймаюся з приводу відродження сталінізму в Росії, і краще б потурбувався про відродження нацизму в Україні. Здається, ти вперше написала про нацизм у моїй країні. Раніше ти обмежувалася словами «праві» й «крайні праві». Якщо у твоєму листі слово «нацизм» не випадковість, то змушений із жалем визнати, що пропаганда впливає навіть на таку милу й інтелектуальну жінку, як ти.
Я повернуся до питання про «нацизм в Україні» пізніше.
Ти говориш, що у вас в РФ немає масових репресій. У сталінському розумінні з розстрілом сотень тисяч (плюс мільйони в таборах) репресій немає. Для їхнього здійснення практично все готово — технології, персонал. Але в них просто немає потреби. Головна мета сталінських репресій, як будь-якого терору, це породити страх у населення та вбити в зародку саму думку про можливість протесту.
З цього під’їзду взяли трьох, з того — чотирьох… Чутки довершують справу. Люди бояться поворухнутися.
У нинішній РФ роль «великого терору» відіграють засоби масової інформації — телебачення насамперед.
Досить репресувати 10 чоловік і виразно розповісти про це в сучасних ЗМІ — і все — вже бояться. Досить, щоб при сумнівних обставинах загинули кілька втікачів-«зрадників». І все — бояться.
Навіщо масові публічні страти? ТВ щохвилини репродукується неминуча відплата. Я досить часто вживаю слова «випереджаючий страх». Здавалося б, боятися ще нічого. Але сама можливість небезпеки, яка репродукується через ЗМІ, породжує жах.
І за неписаними законами психології (чому неписаним? Стокгольмський синдром. Ідентифікація з агресором) жах породжує відданість. І позбавлення породжують відданість. Ту відданість, в основі якої лежить зрада.
Боря
